СМІТТЄВИЙ КОЛАПС

Масштабна пожежа на Грибовицькому сміттєзвалищі біля Львова, в результаті якої загинуло чотири людини, знову нагадала про величезну сміттєву проблему в Україні

Вже як місяць вся країна стежить за ситуацією із так званим львівським сміттє­звалищем. Кілька тижнів українців масовано бомбардують всілякою інформацією про сміттєві проблеми львів’ян. Таке враження, що ніби тільки у Львові є проблема із переповненими сміттєвими полігонами. Нагадаємо, в Україні немає жодного (!) заводу із глибокої переробки сміття, а всі полігони нашим містам дісталися у спадок ще від Радянського Союзу, кількість і розміри яких збільшуються з кожним роком.

Після трагедії на Грибовицькому сміттєзвалищі, влада назавжди закрила цей полігон і тепер Львів потопає у власному непотребі. Всі сусідні райони Львівщини та обласні центри відмовили місту Лева приймати його відходи, натомість очільник Києва В. Кличко погодився врятувати львів’ян.

Львів домовився з Києвом щодо прийому 35% твердих побутових відходів на місцевому сміттєспалювальному заводі «Енергія». Щодня до Києва привозять 120 тонн сміття. Відстань у 600 км робить львівське сміття «золотим», адже вартість перевезення однієї фури до Києва становить 10 тисяч гривень. У цілому, за літній період на цю «логістику» з бюджету Львова витратять 25 млн грн. 

Ідею рятувати Львів від засилля сміття силами заводу «Енергія», незважаючи на запевнення столичної влади у безпеці, не схвалили ні кияни, ні екологи. 21 червня на сайті КМДА була створена петиція проти цього рішення, яка набрала 2150 голосів. На думку автора петиції Юрія Наврузова, ініціатива мерії не враховує інтересів жителів Лівобережжя, де розташований сміттєспалювальний завод. 

Аби сміття перестало отруювати життя українців, треба якнайшвидше звернутися за консультаціями до провідних зарубіжних фахівців у галузі сміттєпереробки й оголосити конкурс проектів на побудову сміттєпереробних заводів, рекультивацію сміттєзвалищ, пропагувати населення до сортування сміття та налагодити систему роздільного збору. Масштаби відсутності елементарної «сміттєвої культури» в українців – вражають. 

«Гроші лежать у нас під ногами», – саме за таким принципом ще з минулого століття живуть німці. Розвинені країни світу вже давно навчилися переробляти вторсировину і перетворювати своє сміття на енергію. 

Проте ми, чомусь, не поспішаємо робити гроші на непотребі й тільки споживаємо, споживаємо… створюючи нові й нові сміттєзвалища. До речі, українці щорічно виробляють приблизно 12 мільйонів тонн твердих побутових відходів, а територія смітників, яка вже важить 32 млрд тонн, займає 4% України, що перевищує територію Кіпру.

За статистикою середньостатистичний українець за рік «виробляє» близько 250 кілограмів твердих побутових відходів (ТПВ) і лише незначна їх кількість сортується на етапі контейнера. Як приклад, черговий невдалий експеримент у деяких районах Києва – контейнери для роздільного сміття, ГО «Громадська екологічна справа», які не обслуговуються і не вивозяться, стоять набиті сміттям тижнями у дворах. 

До речі, якщо б ми всі сортували побутове сміття, а комунальні компанії забезпечили всіх контейнерами для роздільного сортування та вчасно і якісно їх обслуговували, то сміттєпереробна галузь була б прибутковою і в Україні, адже сортоване сміття коштує набагато дорожче не сортованого, а це приваблює інвестиції у цю галузь. У кінцевому результаті виграє звичайний громадянин, бо живе у чистій країні – це елементарна «сміттєва культура».

Для порівняння, у країнах Європейського Союзу переробляється понад 60% відходів. Лідерами є Бельгія (72%), Швейцарія (67%), Данія (65%). Підприємства з утилізації використовують відходи як джерело енергії. Це дозволяє заощадити мільярди літрів нафтопродуктів. Крім економії бюджетних коштів, такі підприємства створюють нові робочі місця і вирішують екологічні проблеми.

Маємо надію, що істотні зміни чекають цю галузь у процесі євроінтеграції України. З першого січня 2016 року діє угода про Асоціацію з ЄС, яка зобов’язує нашу країну перейти на європейські стандарти збору, переробки та утилізації відходів. Згідно з ним, Україна повинна внести зміни до законодавства, а також побудувати 45 сміттєсортувальних заводів, закупити 658 сміттєвозів і встановити 58,7 тисячі контейнерів для роздільного збору сміття.

Між іншим, на вторинну сировину попит в Україні є, при чому настільки великий, що доводиться закупляти сортований непотріб в інших країнах. Нам катастрофічно не вистачає макулатури і підприємства імпортують її до 200 тис. тонн на рік. А наші паперові відходи «сплять» разом з іншими на звалищах і чекають, коли за ними прийдуть, але, мабуть, марно. Простіше закупити вже відсортовану макулатуру закордоном, ніж сортувати свою.

Використані пластикові пляшки й одноразові поліетиленові пакети також використовують у промисловості. Із пляшок, наприклад, виготовляють спеціальну плівку для ремонту доріг, а пакети – для виробництва черепиці. 

Проблема сміття, це не тільки проблема великих міст. Реалії «сміттєвої культури» українських сіл просто сумні. Там сміття, зазвичай, просто закопують у лісі, створюючи несанкціоновані сміттєзвалища на околицях або спалюють на власному подвір’ї, порушуючи всі екологічні норми, отруюючи себе, сусідів і випадкових перехожих. Порушників, навіть, не лякають передбачені законом штрафи, хоча визнаємо відверто – ніхто, нікого не карає та й адміністративне покарання за це – сміхотворне. На нашу думку, ситуацію можуть змінити сільські та районні ради своїми рішеннями, змінивши ставлення до цих проблем, але поки що, мабуть, вважають це другорядним питанням.

Ще одна проблема, про яку ми вже неодноразово згадували у нашій газеті – це утилізація ртутовмісних ламп та батарейок. Якщо у великих містах про необхідність правильної утилізації батарейок знають вже давно, ба, навіть шукають можливості це зробити, то в районах та селах – про це мало хто переймається, та й при великому бажанні зробить це майже неможливо. 

Нагадаємо, що одна пальчикова батарейка (АА), що містить у собі важкі метали, викинута разом із іншими побутовими відходами, здатна забруднити 20 кв. м  ґрунту або 400 літрів води. А тепер уявіть собі, скільки кожна українська сім’я використовує таких забруднювачів довкілля. 

У країнах Європи за утилізацію батарейок відповідають спеціальні служби, в Україні ж все тримається на ентузіастах, волонтерах та інших небайдужих до проблеми. Наочним є приклад невеликого містечка на Львівщині, де подружня пара, власники магазину побутової техніки, започаткувала збір використаних батарейок. Для цього вони навіть не пошкодували грошей на оголошення у районній газеті, щоб повідомити про таку ініціативу містян. Не пройшло й року, як використані батарейки почали приймати в усіх місцях їх продажу. Це ще раз доводить, що для доброї справи не потрібні закони, ухвали Верховної Ради тощо, необхідно просто розпочати і докласти мінімум зусиль. 

Час змушує українців починати економити, перше, з чого ми почали – із заміни звичних ламп розжарювання на «економки». Останні, як виявилось, не такі й безпечні, бо містять у собі ртуть, тому викидати їх після закінчення терміну експлуатації разом із іншим домашнім сміттям не можна. Але з їх утилізацією у нас та ж проблема, що і з батарейками. 

Отже, каменів спотикання на шляху до «чистих» міст і сіл в Україні дуже багато, але спільними зусиллями слід їх долати, адже нещодавні події на Грибовицькому сміттєзвалищі повинні змусити нас серйозно замислитись. 

Пожежа на сміттєзвалищі це лише вершина «айсберга» нашого безсоромного експлуатування довкілля. Смерті рятувальників – дуже сумний початок екокатастрофи, що насувається на Львів і на Україну в цілому. 

Кожному свідомому українцю варто задуматися над тим, а що він може зробити для збереження рідної землі, міста чи села у «сміттєвій війні», адже вона може забрати більше життів, ніж справжні бойові дії. Не варто забувати про це.

Невже ми почнемо виховувати наших дітей і піднімати свій рівень «сміттєвої культури» тільки тоді, коли для цього будуть введені «драконівські закони» і біля кожного українця поставлять по екоінспектору чи поліціянту? 

Сортування побутових відходів не займе багато нашого часу, адже значно більше його ми вбиваємо на перегляд телевізора, який нам не додає здоров’я. Натомість сортування – це вклад кожного у чисту Україну.

Звичайно, повний цикл сортування залежить не тільки від споживачів, тобто від нас, це повинна бути державна Програма, повинна бути налагоджена система, але без нас вона працювати не буде. Жодної Програми поки що немає, але дещо ми можемо зробити вже сьогодні – це, наприклад, відмовитись від одноразових поліетиленових пакетів, замінивши їх багаторазовими та натуральними. До речі, петиція про заборону таких пакетів, що зареєстрована у Київській мерії, вже набрала відповідну кількість голосів, щоб її взяла до опрацювання Київрада. Наша газета буде слідкувати за цим процесом. Можливо, це стане поштовхом для такої заборони по всій Україні, адже багато європейських країн вже це зробили.  

І, звичайно, зменшення споживання та марнування ресурсів має теж неабияке значення. До речі, про надмірне споживацтво, що поглинає людство, у своїй різдвяній проповіді згадував навіть Папа Римський Франциск. Навіть церква визнала це глобальною проблемою для людства.

Теза про те, що Людина врешті-решт знищить сама себе, поступово набирає нового забарвлення. Якщо раніше вона асоціювалася з винайденням новітніх видів смертоносної військової зброї масового знищення, то тепер стає очевидним, що нас може знищити наша нерозважлива споживацька політика і наше сміття стане для нас самих найсмертоноснішою зброєю. 

Ольга ТИХОНЬКА,
© “Природа і суспільство”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Top