Енергоінновації – у село •Друк•
•Рейтинг Користувача•: / 0
•Найгірше••Найкраще• 
Аграрії починають запроваджувати новітні енергоефективні технології, але занадто повільно і без необхідної підтримки держави

Відомо, що українці люблять гордитись місцем, в якому вони народились і живуть. Якщо, наприклад, у вашому селі є ліхтарі на сонячних батареях або безкоштовний вай-фай в будь-якій точці населеного пункту, сучасний будинок культури, клуб, спортзал, футбольна команда, відремонтовані дороги і, нарешті, пристойна робота – в такому місці жити престижно і молодь з інститутів буде повертатись працювати до дому, а не шукати кращої долі на чужині.  
Задумайтеся над цим і почніть з енергозбереження – воно окупається тричі: грошима, розвитком і людьми.  
 
Сонячна енергія у сільській місцевості

Село Давидівку Запорізької області я відвідав уперше влітку 2015 року. Там побачив ліхтарі, про які писали тоді чи не всі спеціалізовані друковані та інтернет-видання України. Реалізовано цей проект було навесні того ж року. Проект цікавий не тільки інновацією, а й методом реалізації. Громада села вирішили проблему з освітленням вулиць за допомогою світових грантів. До речі, таким чином було вирішено питання не тільки освітлення, у Давидівці реалізується проект з модернізації насосної станції – іноземним коштом встановлюються сучасні енергозберігаючі насоси. За гроші світової спільноти, використовуючи сучасні будівельні технології, відновлено дах у місцевому навчальному закладі.
Але громада у фінансовому плані теж не тримається осторонь, також допомагає місцева влада. Всі допомагають чим можуть і не сидять склавши рук, і тому є результат – село розвивається.

Менше «соляри», більше GPRS та GPS

Популярний серед українських фермерів трактор Т-150 харківського тракторного заводу ім. С. Орджонікідзе, «жере», саме так кажуть фермери, більше 14 літрів солярки, натомість трактори імпортного виробництва – чотири літри за ту саму годину роботи. Звичайно, зарубіжні аналоги дорожчі та вибагливіші до палива, але економія його дозволяє фермерам окупити придбану сучасну економічну техніку і заощаджувати у майбутньому. За словами фермерів, процес оновлення і виплати кредиту становить два роки. Тому і вітчизняним виробникам в умовах, що склались, необхідно особливу увагу приділити цій складовій, щоб конкурувати з іноземцями.
Наші аграрні господарства починають активно випробовувати та залучають до роботи новітні технології, наприклад GPRS. Це дозволяє економити енергоресурси, час і нарешті гроші, підвищуючи ефективність. Наприклад, в Україні вже є теплиці, що керуються за допомогою телекомунікаційних систем. Мені довелось бачити роботу таких систем на Херсонщині, Харківщині, Полтавщині... За допомогою звичайного смартфона, фермер, наприклад, може отримувати повідомлення про зниження температури у теплиці й вчасно відреагувати, ліквідувавши причину. 
Використання GPS, теж покращую ефективність роботи господарства. З його допомогою можна відслідковувати час та маршрути задіяної у роботі техніки, аналізувати отриману інформацію, попереджуючи, наприклад, використання працівниками техніки для своїх потреб тощо. Часи, коли водії десь «відстоювались», паливо зливали і закривали маршрутні листки – давно закінчились, супутники бачать усе.

Вітер – це енергія

Вже майже рік тепло землі та енергію вітру використовують у селі Северинівка, що на Чернігівщині. Тут місцева громада виграла грант на встановлення теплового насоса для своєї амбулаторії та встановила вітряк, який живить енергією місцевий спортзал. 
Але це не всі здобутки северинівців, також вони модернізували котельню, встановивши котла, що працює на тирсі, яку безкоштовно постачає місцеве підприємство. На зекономлені кошти, селянам провели інтернет та встановили безкоштовний вай-фай у селі. Тепер завдяки доступній інформації северинівці планують продовжувати модернізувати своє життя.

Безвідходне виробництво

Переробку селяни застосовують споконвіку, в доброго господаря нічого даремно не пропаде. У кожному селі, де є добрий господар – є свій млин, олійня, пекарня, переробні цехи молочної чи м’ясної продукції, макаронне виробництво. А відходи перетворюються на добрива, корми, енергоджерела тощо.
Нещодавно був свідком, як в одному з садових господарств переробляють гілки яблунь на мульчу. У цьому є сенс, бо один мульчатор, який замінює використання селітри, економить за рік стільки, що покриває витрати не тільки на його придбання, а й на паливо та зарплату.

Модернізація ПЕК

З одногу боку енергозбережні інновації – то добре, з іншого – дорого. Витрати на такі проекти в ме­жах одного села становлять від 300 до 600 тис. грн і більше. Це великі кошти для села, але іншого шляху – немає.
Наприклад, у селі Роздол, що на Запоріжжі, для підтримки місцевого тепличного комплексу керівництво встановило сучасний дизельний генератор вартістю близько одного млн грн, бо постійні перебої з електрикою у наших селах призводять до зупинки насосів тепличних котелень, а це може призвести до загибелі всього врожаю і банкрутства підприємства. Але це не інновації, а виживання. 
Влада і паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) сильно не переймаються цими проблемами – комунікації, які потребують повної модернізації, тільки підлатують із року в рік. Такий стан справ гальмує розвиток фермерства та енергозбереження на селі. Фермерські господарства не мають сенсу відновлювати системи меліорації, бо їх просто нічим живити і вкладати кошти на відновлення аграрної інфраструктури ніхто не хоче, це все одно, що закопувати гроші в землю. 

Зелені ощадні технології

За рахунок втілення в практику зелених ощадних технологій в аграрному секторі зменшується внесення «хімії» до ґрунту, а значить, витрат господарства. Деякі фермери застосовують таку технологію, як «ноу-тілл» – мінімальний обробіток ґрунту та інші системи обробітку землі, що економлять витрати енергії та заощаджують кошти. 
Але, на жаль, ці ініціативи державою не стимулюються. Адже необхідні реальні заходи щодо стимулювання аграрій до енергоефективності виробництва. Більшість фермерів чекають перших кроків від уряду, бо для багатьох фермерів витрати на енергозбереження – не зрозуміле та й не по кишені.
Відповідь на такий стан речей міститься в одному з державних наукових досліджень на тему розвитку енергозбереження за 2012 рік (В. Струк, «Аналіз досліджень проблеми енергоефективності у наукових працях вітчизняних та зарубіжних учених»). За цими даними, держава витратила 20 років (з 1991 по 2011) на формування політики енерго­збереження і енергоефективності, законодавства та відповідних інститутів і тільки зараз почали відчуватись перші практичні кроки процесу реформування енергетичної галузі.
 
Освіта і культура –шлях до енергонезалежності 

Подорожуючи Україною останні два роки, я зробив висновок, що наші села відчувають брак кадрів – інженерів, агрономів та інших молодих спеціалістів. І це не зарплата. Головна причина – відсутність культури і гідних умов життя.
Збудувати спортзал, відремонтувати школу, заасфальтувати дороги, налагодити транспортні сполучення та, нарешті, звести сучасне, економічне, але бюджетне житло для спеціалістів та їх родин. Саме це необхідно зробити, в першу чергу, для того, щоб залучити фахівців до розвитку сіл, агроферм, їх енерго­ефективності та енергонезалежності всієї країни. 
На жаль, на це у країні грошей немає або ж уряд вважає це другорядним питанням. 
А на сьогодні одне тягне інше, затягуючи села у глибоку руїну, хоча деякі села та фермерські господарства намагаються пливти проти течії

Замість висновку

Згідно з дослідженнями Київського міжнародного інституту соціології (КМІС) у минулорічному опитуванні на тему: «Ставлення населення України до енергозбереження», яке проходило за системою 50/50 (50% респондентів – мешканці сіл, 50% – міст), більшість населення вважає, що енергозбереження (тобто встановлення енергоефективних приладів, теплоізоляції, лічильників тощо) – це дорого (90% опитаних) і не скоро окупається (31% респондентів). 
Разом з тим, ми, українці, мешканці і міст, і сіл, думаємо, що дуже ощадливі, натомість, за приблизними підрахунками, на освітлення помешкань українців, ми витрачаємо кількість електроенергії, що дорівнює потужності як мінімум 1,5 атомних реактора з 15, які працюють в Україні. І це за умов, що в кожній квартирі використовують лише одну лампочку на 100 Вт, але ж вона не одна і не тільки лампочка. Якщо врахувати всі прилади і час їхнім користуванням, то виходить, що тільки населення витягує з енергосистеми країни не менше 30–35% потужності нашого енергетичного комплексу.
Ще один цікавий факт соціального опитування свідчить, що інформація з питань енергозбереження більше цікавить людей з вищою освітою та достатками.

 
Роман ОНИЩЕНКО,
© "Природа і суспільство"