Logo

Варто поміркувати
Комісія з питань Червоної книги України підтримала пропозиції екологів внесення до Червоної книги України лося європейського
 
Безумовно, до Червоної книги можна вписати все, що може відповідати критеріям раритетності й що має високі ризики зникнення. Аргументів, здебільшого тенденційних, коректних і недуже знайдеться чимало. 
Один з аргументів екологів щодо необхідності внесення лося до Червоної книги: лось в Україні мешкає на межі ареалу. Але в нашій країні не тільки лось на цій межі, такими ж видами є і шакал, і баклан та й інші види, яких вносити до Червоної книги за таким аргументом – безглуздя.
 
Також коректніше порівнювати площу біотопів придатних для проживання лося (головним чином перезволожені ліси і заболочені землі), а не площу України з площею інших країн. 
 
А чого варті твердження на кшталт: «…лосі зникли повністю в Запорізькій, Миколаївській, 
Херсонській, Закарпатській, Чернівецькій областях та Криму». Але ж у цих та деяких інших областях полювання на лося не проводиться вже понад 30 років. Не тому, що не хочеться, а тому, що не дозволяє чисельність поголів’я.
 
За даними Держлісагентства в Україні налічується 6,6 тис. лосів. Проте деякі екологи офіційній статистиці не вірять і переконують у цьому суспільство, протиставляючи офіційним облікам нічим необґрунтовані вигадки про чисельність у одну-дві тисячі голів цього виду. 
 
Мінекології, начебто, авансувало проведення дослідження, обліки чисельності популяції лося, на це передбачили кошти, але саме проведення заплановано тільки «коли сніг впаде». Єдиний нюанс – для вивчення реального стану популяції і виявлення тенденцій динаміки її параметрів потрібні ретельні дослідження, а це займе, щонайменше, три роки. Адже вивчення потребують і біотопи лося, які за останні десятиліття зазнали істотних змін – осушення заболочених земель, зменшення площ лісових культур, як наслідок, погіршення кормових властивостей угідь. Також необхідно буде встановити скільки лосів з’їдають вовки, яку частку відстрілюють браконьєри, врахувати загибель їх на дорогах, у меліоративних канавах тощо, а також проаналізувати строки, тривалість і способи полювання. Ретельно порівняти скільки коштів було отримано за рахунок штрафів, а скільки можна буде отримати. Не забути і про кількість людей травмованих в автомобільних подіях із лосем. Нарешті, розробити комплексну Програму відтворення й управління популяцією лося європейського в Україні. 
 
А тим часом питання внесення лося до Червоної книги України практично вирішене. На підставі чого? Адже досліджень не було проведено. До того ж ні статева, ні вікова структура популяції виду невідомі. Зникне лось, передусім, із відомостей обліку мисливських тварин, а Червона книга не передбачає моніторинг його стану. Мати в угіддях червонокнижний вид – це завжди проблема, головний біль для власників, користувачів угідь і керівників господарств. Закон забороняє робити будь-які маніпуляції з червонокнижними видами (ловити, мітити, перевозити, турбувати). Цікаво, скільком видам тварин в Україні допомогла Червона книга за 37 років?     
 
Багато захисників лося кивають у бік сусідньої Польщі та інших країн ЄС. Але зазначимо, що у Польщі, всебічними дослідженнями популяції лося, до і під час мораторію на полювання займались і займаються науковці багатьох установ. Це стало можливим за фінансового сприяння регіональних, національних і міжнародних грантів, проектів та програм.
 
Водночас із запровадженням мораторію щодо полювання на лося у Польщі в бюджеті країни передбачались кошти на всебічну підтримку цієї довготривалої загальнодержавної акції. Так, тільки упродовж 2010–2016 рр., із бюджету країни фермерам виплачено 14 млн злотих (3,3 млн євро) за збитки завдані лосем сільськогосподарським культурам. За період з 2011 р. до 2016 р. лосі пошкодили 11,5 тис. га новостворених лісових культур, 17,5 тис. га молодняків і понад 1,5 тис. га інших лісових насаджень. Усе це для бюджету країни обійшлося у 72 млн злотих (17 млн євро). Держава компенсує лісівникам усі витрати, пов’язані з захистом лісових культур від лося. Здебільшого, це обгороджування насаджень. Наприклад, обгороджування 103,5 га молодняків тільки одному лісництву обійшлося у 386 тис. злотих (92 тис. євро). Загалом у 2015 р. відшкодування за пошкоджені лісові насадження становили 14,7 млн злотих (3,5 млн євро), за обгороджування лісових культур 7,1 млн злотих (1,7 млн євро), а за сільськогосподарські культури – 4,5 млн злотих (1 млн євро). Окрім того, впродовж 2010–2015 рр., зареєстровано 115 тис. дорожньо-транспортних випадків за участі лося, у яких загинуло 49 людей, багато травмовано. Тільки за перше півріччя 2017 р.
лосі спричинилися до понад 10 тисяч дорожньо-транспортних аварій. Потерпілі у таких аваріях особи, через суд отримують з бюджету країни відшкодування у розмірі від кількох десятків тисяч до двох мільйонів злотих. 
 
Малоймовірно, що в Україні готові виділяти з бюджету відповідні кошти на все, що пов’язане із занесенням лося до Червоної книги (щонайменше, по 100 мільйонів гривень щорічно). Навіть якщо і готові, – варто добре поміркувати, адже Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів (МСОП) давно визнав той факт, що мудре користування об'єктами тваринного світу може не тільки бути сумісним з природоохоронними принципами, а й сприяти їх реалізації, оскільки соціально-економічна вигода, яку отримують із такого використання диких тварин, може створювати стимули для охорони цільових видів і їх біотопів. 
 
Хіба неможна скористатися саме тим, що для мисливців лось вигідний трофей, тим більше, що і роги, і м'ясо цієї тварини мають високу вартість. У Заяві МСОП зазначається, що трофейне полювання, зазвичай, служить джерелом значних коштів, які можуть бути спрямовані на такі природоохоронні заходи як охорона довкілля, моніторинг популяцій, забезпечення дотримання правових норм, наукові дослідження і реалізацію управлінських програм у сфері охорони природи. 
 
Конвенція «Про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою знищення (зникнення)» (CITES) передбачає дозвіл торгівлі трофеями, отриманими в результаті вилучення окремих рідкісних видів тварин, наприклад, леопард (Panthera pardus), козел (мархур) (Capra falconeri), чорний носоріг (Diceros bicornis) та деякі інші. При цьому всі ці види внесені в список Додатка I до Конвенції CITES. 
 
«Європейська Хартія про полювання і біорізноманіття», прийнята в рамках «Бернської конвенції про охорону дикої фауни і флори і природних середовищ існування в Європі», містить конкретні оперативно-методичні вказівки щодо полювання та природоохоронної діяльності. 
 
До основних принципів, закріплених в «Європейській хартії про полювання і біорізноманіття», відносяться, зокрема, такі:
- забезпечувати екологічну стійкість обсягів вилучення (Принцип № 3);
- підтримувати дикі популяції автохтонних видів з адаптивним генофондом (Принцип № 4);
- підтримувати навколишнє середовище, яке забезпечує здорову й сильну популяцію виду, який добувають у процесі полювання (Принцип № 5);
- заохочувати використання, що забезпечує економічні стимули для охорони природи (Принцип № 6);
- наділяти місцевих зацікавлених осіб необхідними повноваженнями і компетенціями з покладанням на них відповідальності (Принцип № 9).
 
Трофейне полювання є такою формою використання ресурсів дикої фауни, яка, при ефективній організації та адмініструванні, може сприяти вирішенню природоохоронних завдань шляхом створення фінансово-економічних стимулів для управління процесом збереження цільових видів і місць їх існування, а також підкріпленню джерел існування місцевого населення. 
Таким видом полювання займаються як у країнах Північної Америки і Європи, так і в країнах, що розвиваються, де інфраструктура управління живою природою розвинена не так добре. Трофейним полюванням займаються люди, які готові й можуть заплатити за таке полювання значні суми коштів. При цьому, як правило, мова йде про вилучення невеликої кількості особин за наявності відносно скромної інфраструктури. 
 
В окремих випадках трофейне полювання стає важливою складовою природоохоронної діяльності та практики «управління раціональним використанням природних ресурсів на місцях (на рівні місцевих громад)», які передбачають передачу відповідальності за стале використання ресурсів дикої природи і управління ними від віддалених держструктур представникам місцевих громад. При належному управлінні трофейне полювання є особливою формою землекористування, що відрізняється від інших його форм вищою цінністю і менш помітними негативними наслідками. Вважається, що трофейне полювання може служити інтересам охорони природи і сприяти справедливому і рівноправному розподілу вигод від використання природних ресурсів, якщо відповідні програми включають п'ять наступних елементів:
1. біологічну невиснажливість (урівноваженість);
2. чисту вигоду для охорони природи; 
3. вигоди соціально-економічного та культурно-історичного характеру;
4. адаптивний підхід до управління (адаптивний менеджмент);
5. планування, моніторинг та звітування, а також ефективну систему управління на основі принципу делегування повноважень, відповідальності й підзвітності.
 
Зважаючи на міжнародні документи, високу чисельність, яка сягнула 20–28 тис. особин і враховуючи значні збитки сільському і лісовому господарству та велику кількість аварії на дорогах за участю лося у Польщі з 10 листопада 2017 р. дозволене полювання на лося в угіддях шести північно-східних воєводств. Самців лося можна добувати з 1-го вересня до 30 листопада, а самиць і молодняк – з 1-го жовтня до 31 грудня. 
 
Досвід Польщі заслуговує на увагу, проте однією з найкращих у Європі моделей ведення мисливського господарства на лося вважається естонська. В Естонії за чисельності 10–12 тис. особин мисливці щорічно добувають близько 4 тис. лосів. У Латвії в 2011 р.
 
вполювали 3190 голів лося, а в 2015 р. – 5810 лосів та 11 805 оленів.
Зарубіжний досвід свідчить про те, що оптимальна статева структура популяції лося має бути у межах від 1:1 до 1:1,5 з перевагою самиць. Найбільший приріст спостерігається при щільності населення лося 5–8 особин на 1000 гектарів властивих йому біотопів. Коли цей показник перевищує 9–10 особин на 1000 га угідь, його приріст зменшується, а збитки завдані лосем сільськогосподарським і лісовим культурам збільшуються. 
 
Полювання на лося проводять у тих угіддях, де його щільність п’ять і більше особин на 1000 га. При незначних пошкодженнях лісових насаджень (до 10%) вилучають до 50%, при середніх (11–20%) – до 75%, а при сильних (понад 21%) – 100% річного приросту лося. За оптимальної статевої структури популяції лося поміж добутих тварин повинна бути 40% самців, 40% самиць і 20% молодняку.
 
Таким чином варто добре поміркувати над тим, як бути з лосем в Україні. Можливо, діяти у такий спосіб, щоб ліс був цілим, лось ситим і гроші водилися на його охорону. При цьому слід пам’ятати, що лосю добре ведеться тільки там, де добре живуть люди.   

Іван ДЕЛЕГАН,
Михайло ЛУЩАК, 
Василь БУРМАС
©"Лісовий і мисливський журнал"