Logo

Вони прийшли не за здобиччю, а за роботою

Як заборона полювати лося паралізувала мисливське господарство України

«Війна» мисливців і мисливських господарств за право на полювання та ведення мисливського господарства продовжується. Вже п’ятий місяць Мінприроди не дає можливості відкрити мисливський сезон на копитних тварин, бо не погоджує Ліміти на добування парнокопитних, порушуючи тим самим ст. 16 ЗУ «Про мисливське господарство та полювання». Воно виставило умову до Міністерства агропромполітики – виключити з переліку тварин, на яких дозволено полювання, – лося. Поки цього не зроблено, Мінприроди не затверджує Ліміт на всіх копитних взагалі. Це не просто порушення Закону – це спроба заборонити полювання, це – зазіхання на Конституційне право українців, це – знищення мисливської галузі, у якій працюють тисячі людей. Більшість мисливських господарств майже паралізовані дією Мінприроди.

Мисливська громада неодноразово зверталась до Уряду та Президента України вирішити проблему з Лімітами, тим більше, що вона надумана і необґрунтована. Натомість купка псевдоекологів правлять балом і Мінприродою, вкидаючи інформацію, що не відповідає дійсності, маніпулюють суспільством і владою.

Через байдужість влади представники мисливської галузі вийшли захистити свої права. Було проведено кілька мітингів: під стінами Мінприроди, Національної академії наук України, Кабінетом Міністрів… Але віз і нині там. Жодних вимог протестувальників влада не виконала і навіть не обіцяє, шантажуючи ще жорсткішими заходами.

Тим часом псевдоекологи продовжують тиск на владу і суспільство, лякаючи їх кровожерливими мисливцями, які начебто знищують усе живе, і наводять у приклад країни ЄС, де полювання на лося та вовка заборонено, а вся територія Європейського Союзу – нібито суцільний заповідник. Насправді, за площею заповідних територій Україна не пасе задніх в Європі, а мисливська галузь у країнах ЄС займає топові позиції в їхній економіці; вони розвивають мисливський туризм, заробляючи на ньому сотні мільйонів євро, забезпечуючи роботою тисячі людей, а населення – органічними та якісними продуктами.

А що у нас? Мисливська галузь, що ледь дихає, яку добиває пара-трійка «екологів-грантоїдів». Невже нікого з владних кабінетів не цікавить економічно процвітаюча і забезпечена якісним продовольством країна? Якщо хтось вважає, що багата амінокислотами і корисніша за будь-яке м’ясо дичина – це розкіш, доступна тільки заможним мисливцям і відвідувачам ресторанів, то хай звернеться до офіційної статистики, наприклад, німецької. Там більше 40% населення вживає дичину регулярно, вона доступна за ціною і вільно продається у супермаркетах. Це стало можливим завдяки налагодженій, потужній мисливській галузі, яка за рік заробляє для країни більше 750 млн євро.

Але повернемось до наших баранів.

Четвертого вересня біля Мін­агрополітики розгорнула свої транс­паранти «Лося – до Червоної книги!» група «активістів» у кількості 14 осіб (див. фото). Вони вимагали: 

1. звільнити Міністра Мінагропрода Тараса Кутового, який і так вже давно написав заяву на звільнення; 

2. без попередніх наукових досліджень внести лося до ЧКУ, бо (нібито) мисливці довели зубра, рись та ведмедя до межі зникнення й лише ЧКУ їх врятувала; 

3. підтримати Наказ про заборону полювання на лося, бо це нібито євроінтеграційний вибір. 

На противагу цьому, 6 вересня під стінами Кабінету Міністрів України зібрались керівники мисливських господарств, мисливствознавці, єгері мисливських угідь – працівники мисливської галузі.

Головною вимогою мітингарів було погодження Лімітів на добування копитних тварин. (ФОТОРЕПОРТАЖ автора за посиланням)

Відсутність цих Лімітів – це по суті зупинка роботи мисливських господарств, а як наслідок, втрата довіри до України партнерів з мисливського туризму, припинення надходжень коштів до господарств та їхнє банкрутство. Це автоматично зупиняє: виплату зарплат єгерській службі, заготівлю кормів на підгодівлю дичини, боротьбу з хижаками та охорону з браконьєрством. За рік Україна може втратити знач­ну кількість поголів’я дичини, як це сталося з кабаном через африканську чуму, на зміну якої прийшла наша, українська «екочума».

На трибуні, біля стін Кабміну, один за одним виступали фахівці з мисливського господарства, яким увірвався терпець, і які не хочуть більше мовчати на свавілля влади. Ось кілька з виступів, які звучали на мітингу.



Сергій Андросюк, президент Асоціації користувачів мисливських і рибальських господарств: 

– В усій цій історії з лосем вражає навіть не те, що Мінприроди без будь-яких наукових досліджень, під тиском «псевдоекологів», порушуючи юридичні процедури та законодавство, намагається заборонити полювання, зокрема, на лося. Завдавши збитків мисливській галузі, за час відсутності Лімітів, вони ще хочуть заробити грошенят з держбюджету, отримавши кошти на вивчення стану популяції лося у розмірі 600 тис. грн. 

Чотири місяці ми відстоюємо права мисливських господарств. Наші чисельні звернення до Мін’юсту, Генпрокуратури, НАБУ, Кабміну, Президента України поки що не дали позитивного результату. Нас не чують! Вважаємо – це корупційні дії чиновників Мінприроди, які за допомогою відомих схем намагаються розпиляти кошти держбюджету під безглузді ідеї – порахувати восени лося. Також вони принципово, з метою політичного піару, не хочуть погоджувати Ліміти, доки Мінагрпрод не виключить з них сохатого. Але ці умови безпідставні і незаконні. Дії Мінекології ґрунтуються на експертному виснов­ку Інституту зоології НАН України і на якихось їхніх дослідженнях, які начебто доводять, що держстатистика цього виду – завищена більше, ніж удвічі. 

На наш запит Інститут зоології надав інший висновок, у якому зазначено, що з 2009 року ніхто дослідження щодо стану популяції лося в Україні не проводив.

На відміну від екологів, мисливці вкладають гроші в державний мисливський фонд, охороняють і підгодовують тварин, але якщо Ліміти не будуть затверджені Мінприродою і полювання, як складова мисливського господарства, буде заборонено, ми позбавимося доходів. 

І хто тоді буде опікуватись дичиною? Екологи?

Ми вимагаємо від Уряду негайно вирішити проблему і уточнити компетенцію посадовців з Мінприроди, які своїми протизаконними діями знищують тваринний світ та послаб­люють економіку країни.


Володимир Нижник, мисливствознавець, журналіст:

–  Тут зібрались не мисливці, а представники мисливської галузі. Ми не за м’ясом сюди прийшли, і не за полюванням на лося, ми прийшли за правом на роботу. Нам не дають працювати! Зрозумійте, заборона полювання – це зупинка мисливських підприємств. Якщо не буде полювання, за який рахунок утримувати єгерську службу? Пан Семерак розповідає, що він – еколог і його науковці охороняють природу зі своїх кабінетів і рятують лося, а ми «охотнікі» – вбивці. Ні, ми не «охотнікі» і ми не вбивці, ми – на відміну від екологів, – охороняємо диких тварин. Мисливська галузь – це шість тисяч єгерів, озброєних, навчених охоронців, у розпорядженні яких дві тисячі автомобілів. А Мінприроди – це гола, боса екоінспекція. Один єгер, відповідно до Закону, охороняє дві тис. га угідь, екоінспектор на драній «Ниві» без бензину – 100 тис. Що вони можуть охороняти? Це маячня! 

Разом з тим, Мінприроди вже видало розпорядження про надання шести млн грн на природозахисну агітацію. Замість того, щоб витратити ці кошти на фактичну охорону тварин, закупівлю транспорту для цього, бензин для інспекторів тощо, ці кошти роздеребанять «екологи».


Олексій Ісаєв, біолог-мисливствознавець:

– Ті, хто вважає, що ми сюди прийшли за Ліцензіями на відстріл лося – глибоко помиляється. Мене, як мисливствознавця, не дивує нинішній стан мисливської галузі, бо вже більше 20-ти років ми тільки те й робимо, що відстоюємо свої права, але такого свавілля, як зараз, ще не було. 

Коли потрапляєш у високі кабінети, бачиш, що люди, які там перебувають, не розуміють суті мисливського господарства. Ще одна причина, яка призвела до нинішньої ситуації – це недосконале управління мисливським господарством. Від цього всі негаразди. 

Закон, який би він не був, – дозволяє полювання, а чиновники – взялися забороняти! Невігласи! 

Колеги, вам не соромно, що нас перемагає жменька псевдоекологів, нас – армію озброєних, сильних чоловіків, професіоналів мисливської справи. Нас повинні поважати. А для цього треба займатись мисливською просвітою кожного дня. Мисливець, хлопець з блиском у очах, у суспільстві повинен викликати повагу. Мисливські традиції треба відроджувати. 

Ми вимагаємо від Уряду негайно затвердити Ліміти, відкрити законне полювання та зібрати робочу групу зі створення самостійного органу управління мисливським господарством.

До сьогодні жодної реакції влади на протести та заклики представників мисливської галузі немає. Офіційних відповідей не отримано.

Редакція слідкуватиме за розвит­ком подій на сторінках своїх видань і сподівається, що мисливську галузь почують.

Підготував Роман НОВІКОВ,
© Газета "Природа і суспільство" ,
ФОТОРЕПОРТАЖ автора за посиланням