Logo

Лось! Наступний... •Друк• •E-mail•
•Рейтинг Користувача•: / 0
•Найгірше••Найкраще• 
До чого може призвести тотальна заборона мисливства
 
3 лютого 2017 року Наказом міністра екології було заборонено полювання на лося в Україні на 25 років. За достовірною інформацією, в Мінекології зараз йде обговорення про аналогічний мораторій на всі види мисливських парнокопитних.  
 
Ще восени 2016 р. Київський еколого-культурний центр (КЕКЦ) розпочав чергову «природозахисну» кампанію «Врятуємо лося в Україні!», однією із завдань якої було закриття полювання на лося в Україні на 25 років. Потім до «кампанії» було притягнуто нардепа Ігоря Луценка, через якого організовано депутатський запит до міністра екології О. Семерака, пропонуючи ввести мораторій на добування лося. Після звернення КЕКЦ, у грудні заборону полювання на лося підтримала Громадська рада при Мінприроди. 
Для розкрутки «антимисливської кампаній» були підключені ЗМІ, які надрукували кілька замовних публікацій, авторами яких стали В. Борейко, І. Парнікоза, 
О. Листопад. Думаю, більшість, наших читачів ознайомлені з цією «творчістю». 
 
«Головний» еколог В. Бо­рейко, через інтернет закликав суспільство рятувати лося: «З боку мисливців і пари продажних екологів в інформаційне поле запускаються брехливі міфи про те, що полювання на лося закривати не треба, мовляв, мисливські господарства тоді будуть не зацікавлені в його охороні. Хто заважав мисливським господарствам весь час охороняти лося, але ж його поголів'я у порівнянні з 1991 р. скоротилося у кілька разів. На початку 90-х років саме під приводом, щоб зацікавити мисливські господарства, було дозволено комерційне полювання на червонокнижного зубра. Мисливські господарства стали наживатися на його відстрілах, у результаті його чисельність з 720 голів впала до 180. Тому ми не хочемо більше подібних експериментів. Мисливцям вірити не можна і покладатися на мисливські господарства сенсу немає. Бо найбільший браконьєр у районі – це єгер і директор мисливського господарства, які бажають задовольнити за рахунок полювання багатих клієнтів...»
 
25 січня у Мінекології відбулося обговорення доцільності введення заборони полювання на лося за участю нардепа І. Луценка, науковців Інституту зоології ім. І.І. Шмальгаузена, фахівців Держлісагентства, УТМР, НД інституту лісогосподарства та агролісомеліорації ім. Г.М. Висоцького, представників преси, екологічної громадськості, Громадської ради при Мінприроди. На зібранні було запропоновано провести відповідні наукові дослідження стану популяції лося та доцільності заборони полювання на цей вид. Але вже 3 лютого без відповідних досліджень, наукових висновків та Програми збереження цього виду міністр екології О. Семерак підписав Наказ про заборону полювання на лося по всій території України строком на 25 років. Він пояснив це тим, що: «Якщо відверто, то з мораторієм ми запізнилися років на 20–30. Зараз, за різними підрахунками, популяція лосів в Україні налічує від 2 до 6 тисяч особин. Тоді як у Білорусі та Польщі близько 30 тисяч». 
Але всі екологи чомусь забувають згадати, що у тій же Білорусі полювання дозволено офіційно і поголів’я лося, як й інших мисливських тварин, там росте з кожним роком.
На жаль, міністр не прислухався до думок науковців, депутатів і громадських організацій, які наголошували:
«...Жодна екологічна організація не займається примноженням тваринного світу, на відміну від мисливського господарства. Проект Наказу про заборону полювання на лося відповідно до вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» не оприлюднювався міністерством з метою одержання зауважень і пропозицій від фізичних та юридичних осіб, їх об'єднань. Будь-яка заборона не дає результату, якщо не буде охорони угідь та суворої відповідальності за незаконне добування мисливських тварин, а тільки призведе до: відмови користувачів від мисливських угідь, збільшення фактів браконьєрства, зменшення популяції диких тварин (як це відбулося із зубром і ведмедем)».
 
Мисливська громада звернулась до міністра з проханням переглянути прийняте рішення з урахуванням аргументів наукових установ, екологічних організацій, користувачів мисливських угідь та громадськості. 
Українське товариство мисливців і рибалок теж оприлюднило своє звернення щодо мораторію: «Багатотисячний колектив мисливців УТМР стурбований підписаним міністром екології Наказом № 41, який не погоджено з Державною регуляторною службою. Цей наказ зачіпає (порушує) права, свободи і законні інтереси громадян (мисливців), а також користувачів мисливських угідь. Крім того, наказ прийнятий з порушенням вимог статті 22 п. 4 Закону України «Про громадські об’єднання» де зазначено, що подібні нормативно-правові акти повинні обговорюватися з громадськими організаціями, яких це стосується і враховувати їх інте­реси. Слід зазначити, що введення мораторію полювання на лося терміном на 25 років, позбавить користувачів мисливських угідь мотивації інвестувати у відтворення популяції лося. Як наслідок – можемо втратити те, чого вдалося досягти за останні 10 років, а саме: приріст популяції з 4,5 тисячі голів до 6,4 тисячі голів.
Заборона полювання на лося, як і на будь-який інший вид копитних тварин, може розповсюджуватися лише на ті території, де його чисельність нижче допустимої – для таких господарств ліміти на добування не затверджуються.
Вважаємо, що держава, в першу чергу, має направити зусилля на боротьбу з браконьєрством, і підтримувати, а не позбавляти заборонами, бажання користувачів мисливських господарств збільшувати поголів’я диких тварин.
Пропонуємо, за участю фахівців мисливського господарства, науковців, екологів та громадськості провести якісні обліки чисельності лося, а за результатами обліку приймати виважені рішення щодо подальшого використання та відтворення цього виду».

Начальник управління мисливського господарства Держлісагентства
Іван Шеремет:

– Приймати категоричне рішення щодо заборони використання лося, як мисливського виду, не є правильним. Необхідно було спочатку ретельно вивчити стан популяції цього виду, тим більше, що цьогорічна зима дозволяла провести ефективні таксації. Багато науковців були готові провести відповідні дослідження, суспільство та громадські екологічні організації чекали на обговорення згаданого питання. Тим більше, що таке рішення було прийняте на нараді Громадської ради при Міністерстві екології та природних ресурсів. 
Звинувачення Національної комісії з питань Червоної книги щодо неправдивих статистичних даних чисельності лося, які надаються у Держстат користувачами мисливських угідь, – є безпідставними. Тим більше, при формуванні таких висновків науковцями не було зроблено жодного офіційного запиту стосовно такої статистики і жодного наукового дослідження з вивчення цього мисливського виду, тому їхні заяви є простим припущенням.
Низька чисельність лося в Україні пов’язана, по-перше, з тим, що він не є типовим представником місцевості нашої країни, невелику його чисельність ми можемо спостерігати у північних регіонах – Київська, Волинська, Житомирська та Чернігівська області. Найбільш придатний ареал в Європі для популяції лося – це Білорусь, північ Росії та Польщі, Прибалтика та Скандинавія.
Користувачі мисливських угідь підтверджують, що чисельність лося в угіддях відповідає дійсності. 
Щодо збільшення ліміту на добування лося за останні кілька років, то на це були відповідні законні підстави. Для отримання ліміту користувачу відповідно до результатів обліків необхідно мати оптимальну чисельність певного мисливського виду і тільки у цьому випадку можна отримати ліцензії на добування. Обліки проводяться у присутності фахівців кількох державних відомств та адміністрацій, а самі Ліміти затверджує Мінекології та Мінагрополітики.
Добування кількох голів лося на одну ліцензію або по ліцензії на іншу тварину, як стверджують екологи, теж викликає здивування, адже жоден користувач не буде свідомо знищувати популяцію лося у своїх угіддях. Полювання на лося зараз коштує 25–30 тис. грн і добувати його за ліцензією, наприклад, на кабана вартістю 5 тис. грн, не дозволить жоден директор мисливського господарства, бо де сенс працювати собі у збиток. 
Після застосування мораторію на 25 років на добування лося жоден користувач, який отримав угіддя на 15 років, не буде займатись охороною, відтворенням та збільшенням поголів’я цього виду, бо він йому тепер не цікавий. У результаті це призведе не до росту чисельності лося, а навпаки.
Яскравий приклад – Чорнобильська зона, де будь-яке полювання заборонено вже 30 років і я хочу спитати, де стада оленів, зубрів, кабанів... а от зграй вовків та бродячих собак там достатньо. 
А що стосується того, що мисливці вбивають самців заради рогів, та плутають самок з самцями, можу апелювати, бо сам мисливець і можу з впевненістю сказати, – відрізнити самця без рогів від самки – не складно. Тим більше, що при кожному індивідуальному полюванні з мисливцем завжди присутній єгер, який допоможе зорієнтуватись та не дозволить добути тварину не тієї статі чи виду. Стосовно лосиного трофея, то роги лося європейського мають найнижчі оцінки, порівняно з його північними родичами або, наприклад, зі скандинавським чи канадським лосем, тому попиту на трофей нашого лося майже немає.

Голова Всеукраїнської ради Українського товариства мисливців і рибалок 
Микола Шуляр:

– Для тих, хто не пам’ятає, хочу нагадати, що Україна вже має досвід заборони полювання, в тому числі, по лосю. Позитивних результатів такі дії не дали. Річ у тому, що буд-який мораторій повинен бути науково доведений, а у разі його застосування повинен супроводжуватись державною підтримкою – заходами зі збереження, охорони та відтворення цього виду. Таких заходів не було і раніше, і зараз не передбачено.
Користувач, який отримав угіддя на 15 років, не маючи права полювання на той чи інший вид – не буде вкладати кошти в охорону та відтворення цього виду. Натомість, якщо у регіонах, на думку конт­рольних органів чи науковців, спостерігається зменшення щільності будь-якого мисливського виду, то держава має достатньо важелів для обмеження його використання за допомогою лімітів тощо, для цього не потрібен мораторій. А для того, щоб з’ясувати чи існує реальна проблема з лосем, треба провести таксації за участю науковців та громадських екологів тощо, але чомусь це нікому не цікаво. Мисливські угіддя нашого Товариства не є ареалом мешкання лося, тому його у нас майже немає, але дивують підходи вирішення таких важливих питань, такими темпами ми можемо втратити все мисливське господарство. Хто ж тоді буде займатись охороною та відтворенням диких тварин? Екологи? Треба не забороняти, а контролювати та допомагати у боротьбі з браконьєрами. Обмежувати добування певних видів тварин необхідно тільки тим користувачам, у яких спостерігається зниження щільності тварин або були виявлені зловживання. Можна передбачити скорочення строків полювання на лося та дозволити тільки індивідуальне полювання на самця, але повна заборона – це шлях у нікуди.


Президент 
Федерації мисливського собаківництва України
Анатолій Голубченко:

– Як тільки заборонять полювання на копитних, всі користувачі мисливських угідь втратять цікавість до цього виду господарства і перестануть ним займатись, а це означає, що не буде ні охорони, ні підгодівлі, ні розведення тварин, нічого... одне суцільне браконьєрство. Браконьєрство, боротьба з яким є неефективною і тому, що відсутнє належне законодавство та допомога з боку держави. Відсутність розуміння того, що саме завдяки мисливському господарству та мисливству, яке є його невід’ємною частиною, зберігається оптимальне поголів’я диких тварин, призведе до того, що вже за рік Україна втратить основну популяцію всіх диких парнокопитних, адже вони стануть легкою здобиччю браконьєрів і «голодної» зими.  


Голова президії Сумської обласної ради УТМР 
Юрій Харченко:

– У Сумській області більше 15 років полювання на лося не проводиться. Ні ми, ні інші користувачі мисливських угідь області не мають ліміту добування й донині. Все через те, що досягти оптимальної його щільності ми не можемо і це, незважаючи на відсутність полювання на нього і межування з РФ, де він є у достатній кількості. Відповідь на це запитання одна – відсутність державної програми зі збереження та відтворення цього виду та наявність великої кількості браконьєрів. Наприклад, нещодавно у Шосткінському районі браконьєри вночі застрелили двох лосів, ми знайшли тільки шкури. 
Браконьєри нічим не нехтують, знищують все на своєму шляху, використовуючи петлі, глушники, тепловізори тощо.
На мою думку, за незаконне добування копитних, у тому числі лося, повинна бути передбачена не тільки адміністративна відповідальність, яку, до речі, теж треба збільшити, а й кримінальна, з конфіскацією майна, за прикладом країн ЄС. 


Голова Асоціації 
користувачів мисливських 
і рибальських господарств 
Олександр Безкоровайний:

– Як би природоохоронні організації дійсно займались охороною природи, то це було б дуже добре. Якщо вони так дбають про лося і про інших диких тварин, то чого вони не борються з браконьєрами. Всі ці організації фінансуються різними фондами, в тому числі, з-за кордону, головна мета яких знищити мисливське господарство в Україні, знищити конкурентів мисливських господарств країн ЄС, бо ми маємо дуже великий потенціал і за відсутності їх тиску та допомоги з боку держави, могли б скласти велику конкуренцію Заходу. Але, на жаль, можновладці цього не розуміють і замість підтримки розвитку мисливського господарства стали на бік «природоохоронців», мета яких не збереження та примноження, а знищення. На моє глибоке переконання, Служба безпеки України повинна перевірити всі ці організації і з’ясувати хто їх фінансує і задля якої мети? Чиї інтереси вони захищають?
Так, в Україні була проблема з чисельністю лося після його інтенсивного використання у минулому столітті, було введено мораторій на його добування на кілька років. Зараз, коли його чисельність мала, жодне мисливське господарство, яке зацікавлене у збільшенні чисельності лося у своїх угіддях, не буде турбувати цей вид і тим більше його знищувати. Перші, хто зраділи після введення мораторію на лося – це браконьєри. Вони аплодують стоячи. Інші отримали «плюс» до свого піару, другі – грант... А що отримав лось? 

На останок автору цієї публікації про невеселі події у мисливському господарстві, хочеться розказати один анекдот:
«Витягли із коми одного чоловіка і запитують:
 – Що ти там бачив?
Він відповідає:
– Я бачив той світ, там немає раю, всі в одному місці – жінки, чоловіки, коти, собаки, кури, кури, кури, кури... люди зупиніться, перестаньте їсти курей!»
Це я до подвійної моралі людей, які прагнуть врятувати вовків, перелітних гусей та качок, борсуків, лосів... а самі з’їдають за своє життя сотні, тисячі курей, свиней, корів... Вони що, – не тварини? Чи вони жити не хочуть? Чого ці люди не борються за життя домашніх тварин, яких забивають у тисячі разів більше, ніж добувають мисливці, займаючись, до речі, теж господарською діяльністю.
Відповідь напрошується сама: «Хто платить, той і музику замовляє», а точніше, кого на цей раз будемо захищати... А чого захищають саме диких тварин, тому що проти мисливців легко боротись, тому що мисливці слабка громада, яка немає впливу і поваги суспільства. Ціла галузь, сотні тисяч мисливців не можуть відстояти свої права, протистояти «екологам», яких можна порахувати на пальцях однієї руки. Робіть висновки, шановні мисливці і користувачі мисливських угідь.

Роман НОВІКОВ,
"Лісовий і мисливський журнал"