Logo

Дати відповідь на виклики дня
Здоров’я лісової галузі вимагає невідкладного втручання
 
З жовтня минулого року діє чергова робоча група з питань реформування системи управління лісового господарства, створена за розпорядженням Прем’єр-міністра. Реформування цілої галузі у такій великій крайні, як Україна, вимагає ґрунтовного всебічного опрацювання перед тим, як зважитись на практичні кроки. Про те, які невідкладні «антикризові» кроки слід зробити, не чекаючи оголошення «глобальної реформи», своїми думками поділився 
Юрій Марчук, член робочої групи з реформування лісового господарства. 
 
Хто заплатить?

Питання фінансування лісгоспів Півдня і Сходу – одне з першочергових, на рівні з врегулюванням стосунків з деревопереробниками, на яке треба дати відповідь. 
Лісостеп уже в середині березня почне садіння лісу. Надії на отримання коштів для виконання цих робіт нульові, питання фінансування не вирішені. 
Є три пропозиції як врегулювати фінансове питання. Ми (невеличка робоча група) пропонуємо підготувати короткотермінову програму на 2017–18 рік під назвою «Програма антикризових заходів для подолання наслідків техногенних катастроф, організації гасіння лісових пожеж, захисту лісу від шкідників і хвороб». У співпраці з галузевими профспілками ми зробили розрахунки потреб коштів по кожному лісгоспу. Ці розрахунки підтверджують на 2017 рік суму 422 мільйони, яка заявлена Держліс­агентством, але розписані за всіма нормативами кожного лісгоспу Півдня і Сходу України. І в МінАПК, і в Держлісагентстві пропозиція підтримана, але поступального руху не видно. Тому, якщо і далі так триватиме, ми запропонуємо цю програму на обговорення. Це перший напрямок вирішення проблем фінансування галузі.
Інший шлях до вирішення цієї проблеми – це скористатися програмою по лінії Міністерства агропромполітики з розвитку сільських територій. У цій програмі, розгляд якої Урядом планується на третій квартал, одним рядком можна вписати лісове господарство до 20-го року. 
Третій варіант – створити фонд фінансування лісової галузі при 
МінАПК, подібний до екологічного чи дорожнього, але потрібно вносити зміни до Бюджетного і Податкового кодексів. З чого може бути сформований цей фонд? Плата за використання лісових ресурсів зараз у цілому становить близько мільярда гривень. Половина з цієї суми йде до місцевого бюджету, інша частина – до державного. Свого часу ідеологія цього фонду передбачала витрати на ведення лісового господарства. Якщо отримали гроші від рубки, то слід направити їх на вирощування лісу. В таких регіонах, як, наприклад, Карпати, Полісся такий кругообіг може відбуватися. А на Півдні ведення лісового господарства держава повинна фінансувати. Можна виділяти кошти за цільовим призначенням з бюджету, як було донедавна, або ж перерозподіляти через бюджет гроші, отримані від податку з північних лісгоспів – на південь. Поляки, якщо не помиляюся, 14,6% від реалізації продукції спрямовують до такого фонду. На мою думку, кошти з місцевого бюджету чіпати не можна, бо це на розвиток сільських (і лісових) територій, а з «державної» частини 50 відсотків – це 250 мільйонів – слід взяти. Можна наповнювати фонд і за рахунок відсотка від реалізації продукції. За розрахунками 5% від реалізації – це 500 мільйонів. Якщо взяти те й друге, виходить 750 мільйонів. Ця цифра близька до розрахункових потреб лісового господарства (780 млн грн). Але згадане питання потребує детального обговорення.
Є ще одна проблема, яка вимагає внесення змін до Податкового і Бюджетного кодексів. Державні підприємства, окрім податку на прибуток, віддають державі 75 відсотків дивідендів. Донедавна було 15 відсотків. Сьогодні підприємство не зацікавлене в отриманні прибутку і не може використати його на розвиток, бо держава забирає майже все, що зароблено. Говорити про високорентабельне підприємство сьогодні неможливо, тому що ті, хто думає головою, а не емоціями, будуть по максимуму закладати витрати в собівартість. Тому, варто було б зменшити дивіденти до 15% і віддати їх до фонду на інвестиційні проекти.

Три форми власності на ліси. Зрівняти у правах

Відносини між Земельним і Лісовим законодавствами вимагають врегулювання. Є проблема. Поняття ліс і земля – це єдиний комплекс чи те й інше окремо, так, як зараз у Лісовому кодексі? Свого часу відірвали ліс від землі і розвели їх по різних кодексах. Таке рішення критикують, але, вважаю, воно було правильне, бо інакше ліс міг би вже бути розданий в оренду і не було б про що говорити. 
Три форми власності визначено у Лісовому кодексі: приватна, комунальна і державна. Комунальна власність на ліси поза межами населеного пункту визначена як ті ліси, що не належить ні до державної, ні до приватної форми власності. Політика держави, яку сьогодні формує МінАПК, по відношенню до всіх власників повин­на бути однакова. Тут є кілька питань, що стосуються земельних відносин. У країні є до 500 тисяч га самосійних лісів на розпайованих землях, які можна узаконити як приватні ліси. Треба надати право місцевим громадам змінювати цільове призначення земель сільськогосподарського призначення, які зараз під лісом, на лісові землі. Потрібно відмінити плату за проект землеустрою, цю данину, якою обкладають переведені паї, і спростити процедуру лісовпорядкування, щоб приватник, який має чотири га землі на Поліссі, де жито не родить, отримавши чотири га лісу, зміг щось заробити. Держава повинна підтримувати підприємницьку ініціативу. В Польщі – 178 євро дотації на гектар лісу дається для ведення господарства. У нас розраховувати на це не варто, але позицію сформувати треба. 
Ще одна пропозиція, і її ми винесемо на обговорення. Зараз створюються територіальні громади, які мають право розпоряджатися певними ресурсами. Для цього вони повинні ними володіти. Виникає питання: комунальні ліси – це власність обласної ради, чи вони теж перейдуть у власність громади, яка на своїй території контролюватиме ведення лісового господарства і отримання лісових податків. У обласного керівництва така перспектива викликає паніку. Але чим ближче ресурси знаходяться до народу, тим важче їх буде вкрасти, тому слід врегулювати це питання.  
 
Ми, експерти та науковці 
 
НУБіП України, нещодавно подали на врегулювання закон щодо полезахисних смуг. Завдання цього проекту надати право місцевій громаді змінювати цільове призначення цих земель і надавати їх в оренду фермерам, які ведуть сільське господарство на цій території. Поки що полезахисна смуга, яка фактично є основним засобом виробництва, перебуває в землях запасу. Її дорубують і достатньо інтенсивно.
Наступне питання, зв’язане з попереднім: хто буде розпоряджатися землями для зміни цільового призначення? Якщо лісовий фонд державний, то всі зміни цільового призначення – під ЛЕПи, під розширення підприємств… повинен приймати Кабінет Міністрів. А в нас – до одного гектара рішення приймає обласна рада. Їй би залишити зміну цільового призначення лісів комунальної і приватної власності. Тоді буде розмежування повноважень, бо зараз повноваження і Кабінету Міністрів, і обласних рад, і обласних адміністрацій «перекликаються». 
Є питання самих ресурсів. Свого часу виключне право на ресурси закріпили за лісгоспами. Це дозволило зберегти лісгоспи. Сьогодні експерти пропонують передати право розпоряджатися лісовими ресурсами державі. Якщо передати це право державі, то держава може знайти спосіб як продати ці ресурси. Бажання приватизувати десять мільйонів га земель з лісом буде завжди. Я вважаю, що потрібно перед початком глобального реформування системи управління, дати чітке визначення приватної власності і надати можливість її створення. Це сьогодні, щонайменше, півмільйона гектарів лісів. Якщо комунальна власність поза межами населеного пункту (за законом це не віддана державі чи у приватні руки) – то визначити її як комунальну власність об’єднаних територіальних громад і віддати цю функцію їм. На мою думку, громада, де будуть формуватися виборні органи, податки тощо – вона вирішуватиме, що робити з її лісами. Сьогодні вона намагається вирішити свої питання за рахунок державних лісів. То треба громаді дати можливість законно користуватися лісами, які й так їй належать. А держава повинна тримати свій ресурс як стратегічний. Після такого розмежування кожен отримає свою нішу інтересу: приватник – хто хоче, може цим розпоряджатися, територіальна громада, там де є сировина, може цим розпоряджатися і держава – тримає свій ресурс як стратегічний, як монопольний – теж може цим розпоряджатися.

Лісова охорона

Зараз державна лісова охорона оберігає тільки державні ліси. Виникає питання: лісову охорону в лісгоспі слід вважати державною чи відомчою? Чим лісова охорона комунального підприємства повин­на відрізнятися за функціями від лісової охорони державного підприємства (лісгоспу). Нічим! Хіба що нашивками на однострої. Хто повинен контролювати систему ведення лісового господарства? Раніше це покладалося на державну охорону і обласні управління лісового господарства. Потім ці функції були передані екологічній інспекції. До сфери її контролю входять вода, повітря, смітники… і, в тому числі, ліс. Щоб виконати план по штрафах, екоінспекторам найпростіше прийти не до приватника, а саме до державного підприємства. Тому були конфлікти лісівників з екоінспекторами, для яких перевірка служила приводом заробити. Систему лісової охорони треба змінювати. Вважаю, що система державної охорони цілком могла б бути у складі територіального органу, при умові, якщо він не буде виконувати господарську функцію. Це на випадок, якщо буде створено єдину державну компанію.
 
Соціальна роль лісгоспу

Зараз в середовищі реформаторів обговорюється питання: чи не зробити один лісгосп на область? З точки зору керування – це доцільно. Доводити розпорядження до одного керівника легше, ніж коли їх 20. Але лісгосп, який розташований на території району, ще й забезпечує деревиною і соціальну сферу. Чим вище буде піднято точку управління, тим далі бабусі доведеться йти по дрова, – аж до Києва. Якщо подивитися на приклади сусідів: у Польщі надлісництва (лісгоспи) всі збережені, у маленькій Молдові 35 лісгоспів, у лісовому господарстві Білорусі 95 лісгоспів. Звісно, можна піти шляхом країн Балтії, коли одна державна компанія об’єднала все. Але у нас величезна країна, з різними кліматичними умовами… Лісові підприємства Півдня не можуть потрапити до компанії, якщо вона буде створена, бо вони бюджето­отримувачі. Якщо поглянути на країни Балтії, то побачимо, з одного боку, відсутність проблем зі збутом деревини, бо відкритий ринок ЄС, а з іншого, – зменшення потреби у працівниках. Як ми розглядаємо лісове господарство? Як соціальний чинник, потрібний для забезпечення робочими місцями українців? Як екологічний? Чи виключно як економічний? Весь конфлікт інтересів у дискусіях щодо реформи лісової галузі вестиметься навколо цих питань. Але враховую ж площу і різні географічні зони України – лісгоспи, на мою думку, як юридичні особи, – повинні бути однозначно збережені.
 
ПОЗИЦІЯ
Юрій Марчук про реорганізацію лісової галузі України в єдину державну компанію:

У робочій групі з реформування лісової галузі лише одна ідея – це створення державної компанії, яка автоматично вирішить всі питання, проблеми лісової галузі. Вже третя нарада… На мою думку, коли у хворого температура під сорок, то заміна ліжка, палати і навіть таблички на палаті нічого не дає. Спочатку слід збити температуру, встановити діагноз. Заміна вивіски на лікарні ніяк не впливає на перебіг хвороби. Я не бачу жодного прикладу успішної державної компанії. Великої, яка б шляхом об’єднання менших стала успішною. Сама ідея створення такого об’єднання нібито непогана. Інвестор не може їздити по всіх лісгоспах і збирати інформацію, йому зручно приїхати в одне місце і вирішити питання. Але вести переговори щодо інвестицій може центральний орган виконавчої влади, потім провести колегію, прийняти відкрите рішення і доручити його виконувати. В кінці кінців потрібно прийняти рішення про ринок деревини і врегулювати питання її продажу. Тоді інвестору зрозуміло на що розраховувати. Потрібно врегулювати першочергові болючі питання – їх, я бачу, три основних: фінансування з бюджету; реалізація деревини; професіоналізм кадрів та формування і виконання управлінських рішень. А після цього вже пропозиції по системі управління.
Саме ці питання будуть винесені на засідання круглого столу, який відбудеться 21 березня 2017 року о 10:00 в ауд. 69 навчального корпусу № 1 НУБіП України за участю Громадської ради, представників Державного агентства лісових ресурсів України, освіти та науки, представників ЗМІ. 

Підготував Іван КУГНО,
"Лісовий і мисливський журнал"