Logo

Браконьєрський зашморг •Друк• •E-mail•
•Рейтинг Користувача•: / 1
•Найгірше••Найкраще• 

Охорона мисливських угідь на межі виживання 

Армада браконьєрів збільшується з кожним роком, стає зухвалішою, знищує всю дичину на своєму шляху, відчуваючи свою безкарність. Про це та багато іншого ми поговоримо з мисливствознавцем Броварського району Київського  держлісгоспу Володимиром Коновальчуком.

Мисливське господарство України стоїть на краю прірви через браконьєрство. Єдина державна служба, яка хоч якось намагається протистояти цій навалі, захищаючи державний мисливський фонд – перебуває у жахливому стані. Йдеться про державних районних мисливствознавців, які практично без державної підтримки виконують свої службові обов’язки ... як можуть. 

– Володимире Вікторовичу, розкажіть, будь ласка, з якими проблемами зараз приходиться стикатися районним мисливствознавцям?

– Для виконання своїх посадових обов'язків нам необхідно найелементарніше – формений одяг. Раніше держава забезпечувала нас і одягом, і взуттям. Але останні роки мисливствознавці працюють у тому, хто що має, купуємо за власний кошт. Завдяки директору Київського лісгоспу, –  отримуємо допомогу. Але ж ми, представники державної влади, виконуємо контрольні функції, проводимо активну оперативно-розшукову роботу тощо, але складається враження, що державі не потрібні й вона забула про нас. Працівники наших мисливських господарств можуть тільки мріяти про забезпечення, яке мають працівники державних мисливських служб Польщі, Угорщини, інших країн ЄС. Ми повинні перейняти цей досвід. Навіть Білорусь за рахунок революційних реформ у мисливському господарстві на кілька кроків попереду України.

Коли мисливствознавці одягаються, як злидні, та заздрять оснащенню браконьєрів, яких вони ловлять, це, як мінімум, виглядає дивно, більше того, це формує відповідне ставлення суспільства до держави і до людей, які працюють на неї. Щоб ми мали можливість ефективно працювати і нас поважало суспільство, – нам потрібна якісна та зручна форма на кшталт форми Національної поліції.

– Якісна форма – це єдине, що бракує районним мисливствознавцям?

– Звичайно ні, це одна зі складових сучасної мисливської служби охорони та контролю. Головне – це можливість захистити власне життя та життя тварин. За посадовою інструкцією проводити рейди повинні, як мінімум, три особи і мати при цьому штатну зброю. Більшість мисливствознавців не мають такої зброї і користуються власною – довгоствольною мисливською рушницею, але вона дуже незручна і неефективна при проведенні рейдів. Рушниця, зазвичай, знаходиться у транспорті й коли зненацька виникає екстрена ситуація, застосувати її для самооборони не має можливості. Інша справа, якщо б це була короткоствольна зброя або автомат. Це б стримувало браконьєрів і змушувало б їх підкорятися. 

У більшості випадків затримати порушників правил полювання дуже важко, вони або тікають, або ж вступають у кон­фронтацію, створюючи конфлікт часто зі застосуванням фізичної сили або навіть зброї. Нам приходиться купувати муляжі зброї, щоб хоч якось стримувати злодіїв, але уявіть собі наслідки, якщо необхідно буде застосувати цю «зброю»... 

Нещодавно стався випадок: було затримано «Ланос» із браконьєрами, які стріляли копитних у кукурудзяних полях. Четверо напідпитку чоловіків, у одного з яких був автомат Калашнікова (мисливська модифікація). Вони зачинилися в автомобілі й на вимогу вийти з машини, огризалися: «Не маєте права!». І як я мав їх затримати і доправити у відділок поліції з голими руками? 

Я б зрозумів, якщо носіння та застосування штатної зброї не було б передбачено посадовою інструкцією, або ж у нашій організації її не було, чи ми б не виконували обов’язків, що загрожують нашому здоров’ю та життю... Але ж ні, у нашому обл­управлінні є така зброя: два автомати та дванадцять пістолетів, які мирно лежать на полицях зброярні, а нам – зась, раптом загубимо чи відберуть браконьєри... За кого нас мають? Навіть в африканських країнах єгері та мисливствознавці, які охороняють мисливські угіддя, озброєні автоматичною зброєю.

Я звертаюсь до держави, нам – районним державним мисливствознавцям та державній лісовій охороні потрібна реальна допомога та зброя для боротьби з озброєними злочинними угрупованнями, які знищують державний лісовий і мисливський фонд. Ми готові навіть за власний кошт придбати дозволену нам зброю, наприклад, мисливські карабіни Форт, Собр, Вулкан на базі АК, але її вартість у магазинах стартує від 800–1000 доларів. Це з нашою зарплатою у 100 доларів – нереальна розкіш. Я впевнений, що держава має можливості й ресурс, щоб, або компенсувати частину вартості цієї зброї для нас, або ж реалізовувати для потреб державних охоронних служб цю зброю за ціною собівартості.

– Що стосується прав районних державних мисливствознавців, як з цим справи?

– Тут ми теж роззброєні. Районні мисливствознавці майже повністю обмежені в діях під час затримки правопорушників. Що казати, якщо поліція не може оперативно провести обшук автомобіля або помешкання браконьєра, а для отримання дозволу на проведення таких заходів йде багато часу, за який знищуються всі сліди злочину. 

Для прикладу розкажу один із сотень аналогічних випадків. Браконьєри вночі незаконно добували кабана, я їх вистежив, але вони втекли і сховалися у себе в помешканні. Поліція, яка прибула на місце події за моїм викликом, зафіксувала злочин, але провести оперативний обшук подвір'я, будинку і автомобіля та затримати злочинців без Дозволу суду не мала права. На прохання поліції відчинити, у відповідь чули: «Не маєте права!» На наступний день сенсу робити обшук у будинку вже не було, тим більше, що дільничий цього району постійно «прикриває» браконьєрів. Нині ця група збільшилась і продовжує займатись браконьєрством.

– Впевнений, Ви спілкуєтеся з іншими мисливство­знавцями, яка у них ситуація з браконьєрами?

– За моєю інформацією, найгірша ситуація з цим явищем у Київській, Житомирській та Чернігівській областях. Біда у тому, що багато браконьєрів навіть не підбирають підранків, залишаючи їх помирати в муках, сотні тварин повільно гине у петлях, за якими браконьєри навіть не приходять. Це нелюди, які втратили будь-яку людську гідність.

Але не скрізь така безнадійна ситуація, наприклад, у Херсонській області, де первинні колективи мисливців об'єдналися, створивши організацію, взяли у користування угіддя – браконьєрства менше. Ці мисливці колективно ходять на полювання, всі займаються реальною біотехнією, встановлюють нові аншлаги, розводять дичину (качок, фазанів, зайців) та годують її, самі охороняють свої угіддя, видають тільки разові відстрільні картки із суворим обліком тощо, тому і дичини там багато, і браконьєрам туди зась.

Натомість, наприклад у Житомирській області, тобі можуть видати картку, виписану від руки на коліні й без будь-якого обліку, головне – давай гроші.

У Київській області ситуація не краща. Мною у Броварському районі за минулий мисливський сезон було складено 27 протоколів, штрафи за порушення закону становили 13 294 грн. Я думаю, що це тільки один процент від загальної кількості браконьєрів, яких я не в змозі виявити і з якими не можу боротись. Якщо б з'явилася можливість ефективно охороняти угіддя нашого району, то за рік кількість протоколів сягнула б тисячі. А уявіть собі масштаби всієї України?

– Це жахливо. А чи могли б мисливствознавці, за наявності відповідного забезпечення, самі протистояти цій навалі браконьєрів?

– Самотужки нам не побороти таку кількість браконьєрів. Це не браконьєри-одинаки, це – бандугруповання, іноді по 20–30 осіб, які приїжджають до лісу за адреналіном і в більшості не в тверезому стані. 

Місцеве населення, яке живе біля мисливських угідь, теж займається цим промислом. І якщо перших ми не можемо вгамувати через їх зухвалість і чисельність, то місцевих «мисливців» неможливо вирахувати і спіймати, бо вони знають місцевість, як свої п’ять пальців, і до лісу заходять без зброї, бо вона вже там. 

Також існує категорія – «браконьєри-промисловики», які постачають дичину до ресторанів та до м’ясопереробних цехів, які зараз ростуть, як гриби у лісі. Цим «славиться» Житомирщина. У Києві таку дичину приймають у браконьєрів по 30 гривень за кілограм, і всі задоволені. Питання: «А чи задовольняє це державу?».

І навіть якщо законодавчо змусити громадські організації збільшити кількість єгерської служби, це ні до чого не приведе. Єгері громадських організацій частіше всього місцеві й якщо вони будуть ловити і штрафувати своїх, їм у селі життя не буде, тому вони тільки роблять вигляд, що виконують свої обов’язки, а іноді навіть вступають з правопорушниками у зговір. 

Ще одна біда, яка прийшла до нас із бідою на Сході – тепловізори та глушники для вогнепальної зброї. Велике питання до влади: «Для кого у магазинах вільно продаються тепловізори та глушники?» Мисливцям вони не потрібні, а для браконьєрів та злочинців – це просто знахідка.

На мою думку, при виявленні в мисливських угіддях тепловізора, ця особа повинна притягуватися до кримінальної відповідальності.

Враховуючи все це, в Україні треба негайно створювати потужну, мобільну державну мисливську службу охорони прямого підпорядкування, на кшталт існуючих у країнах ЄС та Білорусі, яка буде неупереджена, непідкупна, швидко реагуватиме, матиме сучасне і достатнє технічне забезпечення, яку будуть боятися браконьєри і поважати у суспільстві. На жаль, розраховувати на допомогу Нацполіції у цьому плані нам не приходиться, на практиці вони мало чим можуть допомогти.

– З якими ще проблемами стикаються районні мисливствознавці? 

– Це певні дії керівників деяких районних організацій УТМР. Якщо ми змушуємо цих користувачів виконувати законодавство – не підписуємо завищених результатів таксації тощо, то починається справжня війна – нацьковують і місцеву владу, і рядових мисливців, пишуть скарги, погрожують життю, завдають матеріальних та моральних збитків.

Також треба нарешті заборонити видачу користувачам сезонних мисливських відстрільних карток. Ці картки дозволяють мисливцям безконтрольно перебувати в угіддях без реєстрації, без інструктажу, збільшуючи максимально допустиме навантаження на угіддя.

– На жаль, боротьбу з браконьєрством в українських лісах Уряд ставить на останнє місце. На пропозиції Державного агентства лісових ресурсів та громадських організацій щодо створення державної служби охорони мисливських угідь, відповідь тривіальна – немає коштів... 

– За моєї пам’яті раніше було так: спіймав єгер або мисливствознавець браконьєра – 50% коштів від штрафу виплачувалось йому у вигляді премії. Це були кошти, що мотивували людей, які займались охороною, такі кошти використовували для придбання палива, оснащення тощо. 

Разом з тим, і покарання браконьєрів повинно бути відповідним, а не дорівнювати вартості законного полювання, щоб людина 100 разів подумала перед тим, як піти на «справу».

Наприклад, влітку було спіймано браконьєра з тепловізором, до того ж у не тверезому стані. Він кілька годин опирався і постійно повторював: «Не маєте права, не маєте права...». У результаті його було оштрафовано всього на 1020 грн і ніякої кримінальної відповідальності. Вже через тиждень його знову затримали і знову з тепловізором... Покарати його адекватно – не дозволяє закон, тому і поводять себе браконьєри, як господарі угідь.

Районні мисливствознавці навпаки, відчувають себе вкрай незахищеними, вони ризикують своїм життям за три тисячі грн на місяць, без форми, зброї, транспорту, страхування життя. 

 

– Які ще джерела фінансування можуть бути залучені для утримання районних мисливствознавців та створення державної мисливської служби охорони?

– Раніше кошти від реалізації посвідчень мисливця, контрольних карток та ліцензій йшли на спеціальний мисливський фонд, які потім використовувалися, зокрема, на утримання районних мисливствознавців. Тепер цього немає. 

Наприклад, картка добутої дичини та правопорушень. Її вартість становить 10 грн, плюс держмито – 1,70 грн. Оплату мисливцям за цю картку можна робити тільки через банк, де комісія за їх послуги становить від 5 до 15 грн за кожен платіж. Банки заробляють до 30 грн на кожному мисливцю, – це нонсенс! 

На мою думку, треба підвищити вартість контрольної картки до 25 грн і дати можливість мисливцям здійснювати оплату в облуправліннях без комісії, як це було раніше. Кошти від контрольних карток повинні направлятись на охорону мисливських угідь і на розвиток мисливської галузі. Впевнений, що більшість мисливців підтримає таку ініціативу.

Поки оплата через банк є обов’язковою, хочу порадити мисливцям проводити платежі через платіжні термінали та онлайн-банкінг, де комісія за одну квитанцію становить 1 грн.

Звичайно, на реформування мисливської галузі необхідні кошти, але їх треба шукати і можна знайти, головне, бажання. Мета одна – подолати браконьєрство!

– Дякую за розмову!

Роман НОВІКОВ, 
"Лісовий і мисливський журнал"