Logo

Коли стелиться доріжка, мисливцю не до ліжка •Друк• •E-mail•
•Рейтинг Користувача•: / 0
•Найгірше••Найкраще• 
У цьому році найбільший користувач мисливських угідь у нашій країні – Українське товариство мисливців і рибалок відзначає 
95 років своєї діяльності

У Харкові в 1921 році делегати від восьми губерній, які представляли 45 тисяч любителів полювання та риболовлі, на І з’їзді заснували Всеукраїнську спілку мисливців і рибалок (ВУСМР). 
 
Заснування–розбудова–ліквідація–війна

1921–1939 роки – історики називають міжвоєнним періодом. Більшовицька Росія втримала у своїй владі Україну і залучала її до грандіозного соціального експерименту – побудови Комунізму. Пішла на поступки малоросам: хай видають газети українською, хай у держустановах побалакають своєю мовою, а там – побачимо. У короткий термін, як гриби після дощу, з’явилося близько 80 громадських організацій і серед них Всеукраїнська спілка мисливців і рибалок. 
 
Якими мотивами керувалися ці спілчани? Прогодувати сім’ю і себе? Адже в Україні голодували сотні тисяч людей. Мати офіційний дозвіл на зброю? Затятих людей з рушницями було не менше, ніж голодуючих. Більшовицькі загони придушували одне селянське повстання за іншим. Україна, виснажена Першою світовою війною та російсько-українською, втрачала потугу на збройний спротив, але ходив ще рейдами отаман Тютюнник, з боями відходив у Румунію батько Махно.
 
Мабуть, не тільки голим прагматизмом керувалися спілчани, судячи з того, що першим Головою Центральної ради ВУСМР був обраний Віктор Аверін – учений-зоолог, професор – серед основних наукових зацікавлень якого була охорона природи. Редагував журнали «Мисливство та рибальство», «Мисливство і природа в Україні», був активним автором у часописі «Український мисливець та рибалка». Залучив до співробітництва видатних зоологів і діячів з охорони природи: О. Браунера, М. Шарлеманя, О. Нікольського, Б. Житкова, письменника Остапа Вишню, Ф. Чумало, Д. Уралова.
 
Брат голови – Всеволод Аверін – також популяризував роботу Спілки своїм талантом художника-графіка – розробив, як зараз кажуть, її фірмовий стиль: емблеми, значки, жетони, дипломи, запрошення, членські квитки. Більше – художник своїми малюнками тварин у журналах «Барвінок» та «Ялинка» не одній юній душі прищепив любов до природи та утвердив себе одним з найкращих анімалістів України першої половини ХХ століття.
У 1928 році вже 168 тисяч любителів природи були у лавах Спілки. За цей час вдосконалювався Статут, був затверджений Декрет про полювання. За дорученням і під егідою Народного комісаріату землеробства створювалися заповідники, розплідники дичини і риби, господарства мисливські й рибальські, хутрового звіра і мисливських собак. Почали діяти тири, навчальні курси з полювання та рибальства, природознавчі музеї.
 
Москва не очікувала, що поступки приведуть до такого розквіту культури в УСРР. Наближався час придушення цього «українського відродження».
 
Показовий життєвий шлях людини, на яку доля одягнула військовий мундир, а її покликанням була зоологія – Всеволод Веліканов (чекає на своїх дослідників). Царський офіцер, на фронтах три роки. 1920 рік – зажатий більшовицькими військами у Криму, описує у щоденнику птахів Сиваша, Дюльбера, Алупки. Далі – так звана Трудова армія (1920–21 рр.), в якій вороги червоного режиму відпрацьовували своє минуле. Будучи мисливцем, у скруті на прожиття заробляв таксидермією та виготовленням кістяків тварин. Потім Ніжин. Заслання в Архангельську. Перебуваючи все доросле життя під пресом знищення, примусу, репресій, постійно займався вивченням тваринного світу. Залишив після себе дуже цінні наукові спостереження, колекції, робочі щоденники. Мав контакти з Віктором Аверіним та іншими науковцями. Після 1937 року – доля невідома.
 
Для радянської влади той, хто отримав вищу освіту перед революцією, були ворогами. У кінці 30-х був заарештований художник Аверін, його брат Віктор сидів на валізі й чекав взяття під варту – якось обійшлося братам, але від керування Спілки старший був усунутий. 
 
Ворогами були і ті, хто воював з ворогами більшовиків – петлюрівцями та денікінцями – такі як Холод Кирило Тихонович, який став другим головою ВУСМР. Мав 28 років,  пролетарське походження, бойові заслуги, компартійний квиток у кишені, до роботи взявся з наснагою. Зберіг традиції і продовжив розпочате «буржуазним» попередником. При ньому були утворені заповідники і заказники, утверджені  норми відстрілу дичини, заборона полювання на рідкісних тварин та заборона весняного полювання, яка діє і досі, впроваджувалися природоохоронні заходи. Спілка при новому очільнику досягла розквіту.
 
Але і Холод був усунутий від керівництва, а в 1937-му заарештований. Після 1940 року – доля невідома. Для Москви «царський» вчений Аверін і свій бойовий братішка-комуніст стояли на одній дошці – тому що на своїй ділянці роботи успішно розбудовували Україну. Ці «гаспада-таваріщі нє панімалі» поточного політичного трибу: Україні не треба бути успішною і сильною. 
 
Під час голоду 1932–33 років рушниця допомагала вижити і мисливцю, і його сусідам. Згадувала про ті часи Надія Щока (1902 р. н., c. Єрковиці, Київщина): «Недалеко від нас була хата діда Чіпки – мав рушницю. А рядом на великих тополях жили ворони. Ото раненько вранці вийде, вистрелить: раз – і три-чотири ворони впаде. Завжди ділився з нами. Я ту ворону бігом обпатраю від пір’я, поріжу і в печі у горшку зварю суп. Добавляла туди трохи борошняного пилу та коріння лободи. Частину м’яса витягувала, солила – і в полотняну торбинку, ховала на чорний день, хоча вони усі були чорні. Людей у селі мерло дуже багато».  
 
Згідно з політикою Кремля, українцям особливо й не треба було виживати, чи то гуртуватися, та ще й з рушницями – у 1933 році Всеукраїнська спілка мисливців і рибалок була ліквідована. Для частини спілчан це навіть було добре, бо чекісти почали у свої сфабриковані справи тягти ВУСМР. Так було щодо міфічної «повстанської організації в заповіднику Асканія-Нова». Головним «призначили»  професора  Володимира  Станчинського. За версією «заплєчних дєл мастєров», він з колегами-вченими готували до повстання загони з членів ВУСМР та замах на Молотова і Ворошилова.

Починаємо знову з І з’їзду

В 1947 році у Києві Українське добровільне товариство мисливців і рибалок продовжило свою діяльність знову з І з’їзду, вже післявоєнного. Ухвалили Статут, вибрали голову Республіканської ради УТМР – фронтовика Радчука В.В. Матеріальна база – кілька майстерень з ремонту рушниць та 21 магазин з продажу мисливських та рибальських товарів. Кількість членів Товариства – 41 тисяча осіб.
 
Товариство поступово набирало сил разом з відродженням економіки України. Організовувалися приписні мисливські господарства, які забезпечувалися транспортом та спеціалізованими будинками, спортивними стрілецькими стендами. Створювалися озерні господарства, будувалися причали, закуповувалися човни. Для збагачення мисливської фауни республіки завозилися фазани, даурські куріпки. 
 
Мисливці Товариства контрольовано відстрілювали вовків, куниць, здаючи хутра у скарбницю держави на мільйони рублів. Десятками магазинів розширялася торгова мережа. Була створена база «Мисливпромпостач» – для забезпечення товарами мисливського і риболовного призначення.
 
1958 рік – IV з’їзд УТМР приймає семирічний план розвитку. У цей час за користувачами почали закріплюватися мисливські угіддя. В управління галузі упроваджуються наукові підходи, організовуються семінари й обмін передовим досвідом. Була сформована єгерська служба майже в 600 штатних і 2000 добровільних єгерів. Обладнано 20 тисяч годівниць і підгодівельних майданчиків, 28 тисяч солонців, 800 водопоїв.
 
У результаті біотехнічних заходів, зміцненню кормової бази мисливський фонд Товариства постійно зростав. З 1961 по 1965 роки в Україні за ліцензіями відстрелили 2727 козуль, 200 оленів, 110 лосів, 1876 кабанів. Раніше на відстріл цих видів було накладене табу, оскільки в республіці їх налічувалося одиниці.
 
На початок 1967 року в лавах УТМР перебувало 452 816 осіб, об’єднаних у 10 309 первинних мисливських колективів.
У 70-х роках у галузі впроваджувалися вимоги урядового «Положення про полювання і мисливське господарство Української РСР». Відповідно до форм власності вводилася дифереціація мисливських угідь. Будувалися звіроферми і розплідники дичини, вольєри. Керівництво мисливським господарством було покладено на Міністерство лісового господарства України.
Став суворішим контроль до правил володіння зброєю, так у 1970–71 роках разом з правоохоронцями було вилучено 30 тисяч незаконних мисливських рушниць.
 
Грошей було, як листя у лісі

80-ті роки – золоті часи УТМР. Кількість людей з рушницями та вудками у складі Товариства досягла 632 тисячі, а площа закріплених мисливських угідь 45,6 млн гектарів. Прийшлось встановлювати граничну норму площі мисливських угідь на одного мисливця – не менше 100 гектарів – щоб зупинити це невпинне зростання армії УТМР.
 
Під гарячу руку більшовики скасували  панське елітне полювання, але потім цю  руку осмикнули  – для парткерівників різного калібру були організовані такі собі заповідно-мисливські господарства – районного, обласного, республіканського масштабу. Ну, а в знамените «Залісся» на полювання до вищого керівництва СРСР мріяли потрапити багато функціонерів меншого  штибу – можна було швидко «порішати містечкові» проблеми. Тут полювали лише перший секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв, Володимир Щербицький з іншими членами Політбюро та їх закордонні гості, такі як Чаушеску, Хоннекер, Тіто, Фідель Кастро. 
 
Разом з тим, було створено 26 мисливсько-рибальських виробничих об’єднань обласних і Київської міської рад УТМР, 513 мисливсько-рибальських господарств. У цих структурах почали працювати молоді мисливство­знавці з вищою спеціальною освітою: Шуляр М.С., Авдєєнко Є.П., Жук С.К., Наумов Н.М., Рубець В.В., Томіна Н.О., Шибенюк В.А., Горобченко Л.А., Сас В.А., Кліменко Н.М., Лущак М.Н., Прус С.І., Угляр Р.Ю., Щегельський В.Т., Соломін С.Р., Авдєєв А.С., Заклекта С.В. та інші.
 
Товариство у творчому союзі з ученими упроваджувало розробки і рекомендації 32 госпдоговірних тематик з різних напрямків ведення мисливського господарства. При Львівському лісотехнічному інституті і Запорізькому державному університеті постійно діяли курси підвищення кваліфікації для середньої ланки працівників та єгерів.
 
Щорічно збільшувались: чисельність основних видів мисливських тварин, вихід мисливської продукції з 1000 гектарів угідь, кошти на охорону і відтворення мисливської та іхтіофауни, освоєні капіталовкладення, товарообіг, доходи від усіх видів діяльності.
Ветерани галузі згадують – грошей було стільки, що не вистачало фантазії, як усі їх витратити. Кошти позичали навіть державним міністерствам на ті чи інші близькі до охорони природи проекти.

Через тернії 90-х у тернії ХХІ століття

Зате фантазії, щодо «потратити гроші», вистачало у вищого керівництва Радянського Союзу. Військово-промисловий комплекс, фінансові вливання по всьому світу в комуністичні режими і рокове рішення – війна в Афганістані – прискорили глибинні соціально-економічні тектонічні зрушення. Імперія впала, а на її уламках Незалежна Україна рушила через тернії 90-х років у дорогу назустріч ХХІ століттю.
 
В умовах незнаних ринкових відносин довелося пройти через втрати, волюнтаризм, зловживання. Відмовившись від чергового з’їзду Товариство майже десять років працювало без вищого керівного органу. Як наслідок на 1 січня 2001 року кількість членів Товариства скоротилася до 335 тисяч чоловік, а закріплені мисливські угіддя зменшилися на 8,7 млн гектарів.
 
Та на межі тисячоліть гору почали брати професіонали. Був ухвалений Закон України «Про мисливське господарство та полювання». Квітневий 2000 року ХІІІ з’їзд УТМР принципово проаналізував стан речей у Товаристві. Суттєві зміни були внесені в Статут. Вперше Головою УТМР був обраний фаховий біолог-мисливствознавець – Микола Шуляр. 
 
Непросто було керувати мисливською громадою у часи становлення олігархічного капіталізму в Україні. Багато ласих шматків приватизували вправні нові бізнесмени та хижими очима додивлялися, щоб ще прихопити. Закріплені за Товариством мисливські угіддя скоротилися до 25,2 млн гектарів, кількість членів – до 180 тисяч. Але, як то кажуть – могло бути й гірше. Головне, що вдалося Миколі Шуляру – це захистити від розвалу та втримати на плаву шановану організацію.
 
Але зараз багато мисливців та рибалок, не чекаючи 100-го ювілею, прагнуть вирішення проблем, що накопичились вже сьогодні. Для цього у травні 2016 року був скликаний позачерговий з’їзд УТМР, а 2017 рік стане  для Товариства виборним. На початку року буде обрано голів районних та обласних рад, а на черговому з'їзді УТМР, навесні,буде обрано очільника Товариства. 
Крім виборів, керівникам та членам УТМР є над чим працювати – це недосконалість мисливського законодавства, економічні проблеми Товариства,  відсутність програм його розвитку, брак фахівців, втрата площ мисливських угідь, зменшення поголів’я дичини, недостатня популяризація УТМР та мисливської галузі у цілому, як результат – зменшення членів організації та зниження позитивного іміджу мисливця у суспільстві. 
 
УТМР за Статутом є неприбутковою організацією, можливо, є сенс подумати над тим, щоб зробити її прибутковою, на кшталт мисливських товариств у країнах Євросоюзу, США, Канаді. Можливо, варто вивільнити приспані стимули та мотиви для ефективнішої роботи, і тоді, можливо, з’явиться більше коштів, дичини і, нарешті, членів Товариства. 
 
Якщо мислити стратегічно, то нові часи – вимагають і нових методів у роботі та реформування УТМР – і з цим не варто зволікати керівникам найбільшої громадської мисливської організації.
 
А допоки варто привітати з 95-річчям УТМР усіх мисливців і рибалок – членів Товариства та побажати їм: «Ні пуху, ні луски!»

Віктор ПОДЕНКО