Logo

Державно-приватне партнерство Друк E-mail
Рейтинг Користувача: / 7
НайгіршеНайкраще 

Як працює польська лісова модель в Україні

Ще в 2005 році Держкомітет лісового господарства зробив ставку на польську модель розвитку. А згодом визначив пілотні підприємства у державно-приватному партнерстві. Одним із них стало ДП «Дубенське лісове господарство», де з 2010 року працюють саме так. Чи виправдала себе згадана модель у наших економічно нестабільних реаліях і чи можуть сьогодні, на шляху реформування галузі, скористатися цим досвідом колеги? Відповіді шукаємо з директором ДП «Дубенське лісове господарство» Олегом Юркевичем. 

 – Олеже Олександровичу, так у чому ж, власне, полягає та пресловута польська модель?

– Якщо коротко, то в тому, що замість звичного для нас «великого колгоспу», де права рука часто не знає, що робить ліва, усі види лісових робіт виконують підприємці: вони і вирощують ліс, і заготовляють його, і транспортні послуги надають. А лісгоспи оплачують їх відповідно до актів виконаних робіт. Оце й уся премудрість. До речі, лісництва там невеликі, до тисячі гектарів, а в лісгоспах – по 12–15 тисяч лісових угідь. В Україні ж концепція розвитку лісового господарства, яка передбачає для державних підприємств можливість співпраці з малим та середнім бізнесом, з’явилася лише в 2006 році. І ми нею скористалися, звісно ж, попередньо прискіпливо вивчивши досвід польських колег. 

– Як саме?

– Неефективність уже згаданої радянської моделі, яка дісталася мені в управління, побачив і відчув одразу. Величезний чиновницький апарат, гараж, лісокультурна справа, лісництва, – загалом 300 людей, кожен з яких хоче вчасно і сповна отримати заробітну плату, незалежно від ефективності роботи. Зрозумійте правильно, ми давали собі раду аж ніяк не гірше від інших лісгоспів. Але перспектив для розвитку я не бачив, і це не давало мені спокою! Тому, замість п’яти великих лісництв, де працювало по 50–70 осіб, утворили 11, в яких тепер по 3–4 людини: лісничий і два-три майстри лісу – залежно від обсягу роботи, який їм дістався в результаті поділу наших 28 тисяч гектарів. Це в середньому по 2,5 тисячі гектара кожне, більше, ніж у Польщі.

А ще самі ж допомогли утворити 22 приватних підприємці: для лісозаготівель, перевезення, вирощування лісу. Людей не вивільняли – переводили на роботу до згаданих приватних підприємців. А вже хто з них як себе знайшов у нових реаліях, залежало від них самих. Передали підприємцям та лісництвам і техніку з нашого гаража. І не стало гаража (заправки, диспетчерської служби) – перестало бракувати пального, нині маємо економію чотири мільйони гривень на рік. Не стало каси – немає нестач. А коли ввели ще й електронний облік продукції, уникнули помилок, пов’язаних із людським чинником.

– А як із самовільними рубками лісу?

– Новим форматом роботи ми на 99% розв’язали й цю проблему: приватникові не цікаво стало рубати те, з чого йому жити завтра і що везти на пилораму.

Знаєте, як я відчув, що це працює? Мені телефонували і питали, чи нема в нас дошки на продаж, бо, мовляв, на пилорамах чомусь зникла… Розцінки ж за роботу, яку виконують приватники на наше замовлення, заклали такі, що відповідали б нинішньому рівню життя й давали змогу нам та їм розвиватися паралельно, а не окремо. Це дозволяє людям спокійно, без популярної за соціалізму штурмівщини професійно робити свою справу.

Тепер, якщо у когось із приватних підприємців поламалася машина, якій завтра в рейс на наше замовлення, він неодмінно відремонтує її вночі. Бо знає: інакше на його місце прийде інший.

Індивідуалізм у хорошому значенні слова – це значно краще, ніж те, що було раніше. У кожного із наших теперішніх 120 фахівців індивідуальна посадова інструкція та можливість думати, як оптимально розв’язати ту чи іншу проблему в нинішніх реаліях.

– Якщо вашим шляхом захочуть піти колеги в інших областях, він буде для них тернистим?

– Гадаю, більш тернистим, ніж наш. І знаєте чому? Сьогодні, на жаль, не на нашу користь змінилося законодавство. З початку цього року ми, як і всі державні підприємства, сплачуємо до Держбюджету 75 відсотків від чистого прибутку при минулорічних 15-ти! Тобто, якщо приватник заробив мільйон гривень, він ним і розпоряджається, у нас же залишається лише 200 тисяч – адже ще сплачуємо податок на прибуток 18 відсотків, – а це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Так само підприємці третьої групи сплачують єдиний податок уже не з 20-ти мільйонів доходу, як торік, а лише з 5-ти. Наголошую, загального доходу, а не чистого прибутку, адже витрати тут сягають усіх 85 відсотків! Маєш більше п’яти мільйонів гривень – переходь на загальну систему, – ставлять ультиматум податківці. Що ж тепер людям, які тяжко працюють у лісі, наймати офіс, штат бухгалтерів, які розбиралися б у податкових змінах, що народжуються так швидко, як гриби після дощу? Адже вони самі, як правило, магістратур не закінчували… Та й кому потрібні ці нові штучні суб’єкти господарювання – хіба що статистиці! Зрозумійте, тут не можна стригти усіх під одну гребінку – бо робота підприємця, який, до прикладу, торгує холодильниками, – це одне (він їх закупив і перепродує), а підприємця, який сам стає за бензопилу (і створює додану вартість власними руками) чи сідає за кермо авто та їде лісовими дорогами – зовсім інше. І його техніка в лісі працює 365 днів на рік – це навіть із фермерським комбайном не порівняти! Тому й моделі оподаткування тут мають бути різними. 

– Тобто, до проблеми наповнення бюджету в цей непростий для держави час треба підійти мудро?

– Безперечно! За великим рахунком, питання не в переході на загальну систему оподаткування, а в тому, що за такого «закручування гайок» підприємці просто підуть у тінь! А мало б бути навпаки: весь світ рухає малий і середній бізнес, самозайнятість людей, розвиток суміжних галузей. Бізнес неодмінно зробить свою логістику і прийме оптимальні в кожній ситуації рішення – в цьому ми теж переконалися за роки співпраці. Податкове законодавство має допомогти «витягнути» його розвиток, а не навпаки.

– А заборона на експорт деревини допоможе у реформуванні галузі, вирішенні її проблем?

– Навпаки, створить нові. Держава в прямому значенні сама собі обрубала життєдайне дерево. Нам кажуть, ставте верстати та переробляйте деревину. Це справжнісінький самообман – переробна промисловість не розвиватиметься доти, доки не запрацює внутрішній ринок! Якби він повноцінно працював, то й експорт не знадобився б. А так від заборони, яку, до речі, ніхто не обговорював із фахівцями-практиками, впадуть доходи лісогосподарських підприємств, а держава не отримає валюти. Ми повинні продумати і ввімкнути такі механізми, які дали б можливість нашим працьовитим людям заробляти на життя і бачити перспективу, а не заганяти їх у «прокрустове ложе» надуманих проблем. 

– Дякую за розмову!

Розмовляла Інна ОМЕЛЯНЧУК,
© "Лісовий і мисливський журнал"