Logo

Законопровал •Друк• •E-mail•
•Рейтинг Користувача•: / 0
•Найгірше••Найкраще• 

Позиція Держлісагентства щодо Законопроектів № 4702 та № 4597 

Коментар начальника відділу мисливського господарства Держлісагентства Івана Шеремета стосовно мисливських законопроектів, які нині викликали у суспільстві неоднозначну реакцію.

– Іване Миколайовичу, зараз у Верховній Раді зареєстровано два мисливські Законопроекти – № 4702 та № 4597, яка Ваша думка щодо цієї законотворчості і що ці документи можуть змінити в мисливському господарстві України?

– Мене дивує позиція найбільших користувачів мисливських угідь і фахівців, які готували Законопроект № 4702, виклавши його на 80% в новій редакції, а саме їх ставлення до ситуації з регулюванням хижих шкідливих тварин. По-перше, у цьому документі забрано ст. 33 «Відстріл та відлов хижих та шкідливих тварин…», якою було передбачено регулювання чисельності популяції лисиці, бродячих собак, котів, сірих ворон, вовка, і якою визначалось, що це службові обов’язки працівників, уповноважених здійснювати охорону мисливських угідь, тобто єгерської служби. До того ж здійснювати це можна без спеціального на це дозволу протягом усього року, а новим Законопроектом з 1 квітня до 15 червня це робити – не законно! В умовах нашого сьогодення, така норма просто неприйнятна, в Україні постійно стаються спалахи сказу і причини цьому саме велика чисельність лисиці.

Крім того, регулювання чисельності вовка тепер має норму добування, а саме: одного вовка за день полювання і до того ж для полювання на нього треба придбати у користувача дозвіл на його добування. Тобто, якщо раніше під час полювання на кабана, на мисливця виходив вовк, то мисливець без будь-яких дозволів мав законне право добути хижака і тим самим допомогти господарству, Законопроектом № 4702 – це заборонено! Дивишся, скоро вовк стане червонокнижним видом, як того домагаються деякі громадські екологи. Ба більше, для вовка і лисиці визначено терміни полювання – 

з жовтня по лютий включно. А у ПЗФ регулювання шкідливих хижаків, навіть у разі спалахів епідемій, заборонено цілий рік. Це прямий шлях до знищення хижаками більшості поголів’я хутрового звіра і парнокопитних тварин, а також до розповсюдження такої небезпечної хвороби, як сказ. 

Офіційна статистика сьогодні нараховує близько двох тисяч голів вовка, а реально, за даними науковців, їх всі п’ять. Добуто у минулому сезоні 983 голови вовка, це занадто мало, бо оптимальна для України популяція – не більше 500 голів. А поки що вовк продовжує знищувати кожного року близько 60 тис. голів оленячих, сотні тисяч хутрового звіра, а останні роки навіть почастішали випадки нападу вовка на людину. 

Ми розуміємо, що введення цієї норми – це такий собі компроміс найбільшого користувача мисливських угідь, за для підтримки їх громадськими природозахисниками щодо вилучення контрольної картки обліку та плати за користування угіддями. Який наступний компроміс? Заборона використання набоїв, споряджених свинцем? Тоді 99% мисливців можуть зачинити свої рушниці у сейфі назавжди. І хочу запевнити, такі законопроекти вже існують.

Далі, площа мисливського господарства. Сьогодні ця норма становить мінімум три тис. га і це, враховуючи європейський досвід, забагато і її треба зменшувати, натомість Законопроектом № 4702 норму навпаки – збільшують до п’яти тис. га. Це шлях до повної монополії у мисливському господарстві України. Зараз ми говоримо про необхідність повернутись до того, щоб користувачами мисливських угідь і господарями були первинні мисливські колективи, як це є в розвинених країнах Європи, де площа господарства до однієї тисячі гектарів. То цей Законопроект ставить хрест на розвитку мисливського господарства.

Що стосується державної щорічної контрольної картки обліку добутої дичини і порушень правил полювання, то Законопроектом № 4702 вона не передбачена, також не передбачено видачу державних ліцензій, виходить, що користувачі будуть позбавлені будь-якого контролю з боку держави, а це у нинішній складній ситуації, коли мисливське господарство не самоокупне, не реформоване, не розвивається, може призвести до повного свавілля, колапсу в цій галузі й повної заборони полювання в Україні.

Законопроектом створюється новий дозвільний документ – картка на добування мисливських тварин, яку буде виготовляти і реалізовувати користувач, більш того, добування пернатої дичини, зайця-русака, кроля дикого, передбачено за сезонними картками, відповідно до норм добування. Виникає логічне запитання, як розрахувати норму добування на сезон полювання, якщо передбачено тільки добову норму, яку оптимальну кількість разових і сезонних карток може реалізувати за сезон користувач та як він буде регулювати пропускну спроможність мисливських угідь у цьому випадку? 

Пунктом 3 розділу І Законопроекту надається дефініція нового терміну «вольєр» – обгороджена ділянка природних угідь для утримання, розведення та використання тварин у напіввільних умовах.

Статтею 19 Законопроекту передбачено, що в інтересах охорони здоров'я людей та запобігання нещасним випадкам у вольєрах, які розташовані у лісах державної та комунальної власності, користувач мисливських угідь може обмежувати вільне перебування громадян у вольєрах, збирання ними дикорослих трав’яних рослин, квітів, ягід, грибів тощо. Але ж це пряме порушення Конституції України. Наприклад, у країнах ЄС у вольєрах навпаки передбачені зручні переходи через паркани для людей, які хочуть вільно потрапити на загороджену територію мисливських угідь, для збирання грибів, ягід тощо.

Законопроектом не передбачена плата за користування мисливськими угіддями, в той час, як згідно з діючим законодавством України та законодавствами країн Європейського Союзу, така плата здійснюється.

В законопроекті повністю виключається роль місцевих громад у питанні надання в користування мисливських угідь, що, на нашу думку, суперечить принципам адміністративної реформи та децентралізації влади, коли навпаки, на сьогодні передбачено підвищення ролі місцевих громад у всіх сферах життя.

Недосконалим у законопроекті є механізм надання мисливських угідь у користування, оскільки не визначено чіткої процедури такого надання. Таке може призвести до корупційних ризиків.

Також дивує позиція щодо справляння збору за використання мисливських тварин як природного ресурсу загальнодержавного значення в даному законопроекті передбачається плата за копитних тварин і деякі види хутрових, а на  пернату дичину і зайця-русака, як на види,  яких добувається найбільше, – збір не передбачено. На сьогодні більшість користувачів зацікавленні в розведенні копитної дичини, якщо прийняти дану норму, то не має сенсу у розведенні. Тобто користувачі не будуть зацікавленні у розведенні копитних тварин.

Натомість про покращення ефективності охорони мисливських угідь чи удосконалення єгерської служби у цьому Законопроекті навіть не згадується.

Виходячи з цього Законопроекту, користувач мисливських угідь – це монополіст, який сам собі господар, держава його не контролює, він не зобов’язаний ні за що платити: ні за шкоди від потрав, ні за користування землею, ні за використання природного ресурсу (хутрова та перната дичина), а тільки буде збирати внески та безоплатно використовувати державний мисливський фонд. Це шлях у нікуди!

Зараз є приклади в Україні, коли невеликі мисливські господарства, виконуючи прозоро всі вимоги чинного законодавства, мають рентабельні господарства, реалізують ліміти на сотні голів копитних тварин і платять сумлінно за них державне мито. Але якщо займаючись полюванням тільки на хутрову та пернату дичину, не потрібно буде ні за що платити, то навіщо тоді займатись копитними, подумає користувач? Так ми втратимо те, до чого прагнуть усі розвинені країни – до розвиненого трофейного полювання, в цих країнах мисливці полюють не на м’ясо, а на кращий мисливський трофей – це і є європейська мисливська культура. 

Нам зараз соромно перед іноземцями озвучувати результати ведення нашого мисливського господарства. Дивуються навіть поляки, як ми, маючи 36 млн га мисливських угідь (без АР Крим), добуваємо 10 тис. козуль, у той час як вони добувають щорічно 150 тис. голів при площі 29 млн га. 

Творці Законопроекту № 4702 наголошують на тому, що він відповідає всім європейським нормам, але ж скажіть, будь ласка, у якій країні ЄС передбачена мінімальна площа мисливського господарства – п’ять тис. га, де не платять за користування мисливськими угіддями, де не платять за природний ресурс і де не відшкодовують збитки за потрави?

Краще б цим Законопроектом передбачили затвердження лімітів на місцях, щоб позбутись щорічної тяганини з їх затвердженнями в усіх інстанціях та отриманням нарешті можливості відкривати полювання вчасно, адже від цього страждають мисливські господарства, які орієнтовані на європейську культуру – індивідуальне полювання на копитних. Ми це тільки б підтримали, але цього тут немає, натомість у Законопроекті № 4597, який критикує УТМР – ця норма – присутня. Також цей неприйнятний для Товариства Законопроект передбачає і зменшення вартості ліцензій, і прирівнює перебування в угіддях з тепловізорами до незаконного полювання, і плату за користування угіддями та за природний ресурс, за отримані кошти від якого планується створення державної мисливської служби охорони, Положення про яку нами вже розроблено. 

Розмовляв Роман НОВІКОВ,
© "Лісовий і мисливський журнал"  

P.S. Обидва Законопроекти (№ 4597 та № 4702) були повернені Верховною Радою авторам на доопрацювання з рекомендацією об’єднати у один законодавчий документ.